тепер я повинна або засунути його назад у мій бляшаний ящик – і нехай він там пліснявіє, або заплатити за його опублікування зі своїх грошей, або обкраяти, щоб задовольнити покупця й отримати за свою працю непоганий гонорар. Слава – річ приємна, але готівкові гроші – річ корисніша, тож я ставлю це питання на голосування наших зборів, – сказала Джо, скликавши сімейну раду.
– Не псуй свою книжку, дівчинко моя. Ти навіть не знаєш, яка вона хороша. І ідея добре розроблена. Нехай полежить, дозріє, – так звучала порада батька, який і сам вчиняв у житті так, як проповідував, терпляче чекаючи дозрівання власних плодів і не поспішаючи зібрати їх навіть тепер, коли вони стали солодкими і м’якими.
– Гадаю, Джо отримає більше користі, пройшовши через випробування, ніж вичікуючи, – сказала пані Марч. – Критика – найкраща перевірка для такого роду роботи. Вона виявить несподівані переваги й недоліки твору Джо і допоможе їй наступного разу написати краще. Ми занадто упереджені, а похвала і осуд сторонніх виявляться корисними, нехай навіть роман принесе мало грошей.
– Так, – сказала Джо, насупивши брови, – я згодна. Я так довго з ним порпалася. Тож уже не знаю – хороший він, поганий чи так собі. Мені буде дуже корисно, якщо спокійні, неупереджені люди подивляться на нього і скажуть, що думають з цього приводу.
– Я не викинула б з нього жодного слова. Ти все зіпсуєш, якщо пристанеш на вимоги видавця. Те, що відбувається в умах людей, набагато цікавіше, ніж їхні дії, й вийде просто каша, якщо ти викинеш ті пояснення, які є в твоєму романі зараз, – заперечила Мег, яка була твердо впевнена, що книжка Джо – найчудовіша зі всіх коли-небудь написаних романів.
– Але пан Аллен пише: «Відмовтеся від усіх пояснень, зробіть розповідь яскравою й драматичною і дайте самим персонажам розповісти всю історію», – перебила її Джо, звертаючись до записки видавця.
– Зроби так, як він каже. Видавець знає, що можна продати, а ми – не знаємо. Зроби популярну книжку та отримай стільки грошей, скільки дадуть. Потім, коли зробиш собі ім’я, зможеш дозволити собі не підкорятися правилам і вставляти у свої романи всяких філософів і метафізиків, – сказала Емі, яка дотримувалася суто практичного погляду на справу.
– Якщо мої герої – «філософи й метафізики», – відгукнулася Джо зі сміхом, – це не моя вина. Я нічого не знаю про подібні речі, крім того, що чую іноді від тата. А якщо я взяла дещо з його мудрих думок і вплела в мій роман, тим краще для мене. А ти, Бет, що скажеш?
– Я так хотіла б побачити його надрукованим швидше, – ось і все, що сказала Бет, і, кажучи це, усміхнулася. Але в її вислові відчувся мимовільний наголос на останньому слові, а в очах дівчинки, котрі ніколи не втрачали своєї дитячої простодушності, з’явився якийсь сумний вираз – і серце Джо на мить стислося від страшного передчуття і змусило її пуститися в своє маленьке комерційне підприємство «швидше».
Отже, зі спартанською
