не було Кобилиці. Куди він ходив і що здобув – не знаємо. Аж восени 1846 р. він вернув домів і приніс із собою якийсь великий папір, майже на сажень задовжки, з надрукованими на ньому величезними червоними буквами, мабуть, анонс якоїсь лотереї, та розвісив його на стіні в своїй хаті. З усіх сторін почали тайком сходитися до нього гуцули, розпитуючи про здобутки його подорожі. Але Кобилиця був іще більше маломовний та задуманий, як звичайно. Тих, що приходили до нього, приймав гостинно, вислухував їх жалі і лише десь-колись обзивався яким словом. Зате жінка Кобилиці, вродлива та проречиста господиня, дива розповідала гуцулам про свого мужа, про його пригоди в далекій чужині між «панами», про його пробування у цісаря у Відні, а нарешті з таємним видом показувала розвішений на стіні папір. Зацікавлені гуцули допитували, що таке написано на ньому. По довгім ваганні Лук’ян виявив їм, що се й є той давно жданий цісарський патент, яким цісар вертає їм усі давні права, признані хризовом Дуки, і постановляє, що відтепер пани не мають права судити ані бити селян, що всі ліси й полонини мають належати до громад, а панщини не сміє бути більше як 12 день у році.
Відомість про сей патент блискавкою облетіла всі гуцульські гори. Сотками йшли гуцули з далеких гір до Плоскої, щоб на власні очі побачити патент і почути про нього пояснення Кобилиці. А впевнившися, вони цілими громадами почали спротивлятися панам, не хотіли робити панщини, самовільно врубувалися в ліси, випасали панські полонини і ставилися що раз грізніше не лише до панів, але й до камеральних урядників, раз у раз покликаючися на хризов Дуки й на патент Кобилиці.
Знов страшна тривога вдарила на панів. Весною й літом 1847 р. вплинуло до чернівецького «крайсамту» багато жалоб на селян та на бунтівника Кобилицю. Боячися нового вибуху, чернівецький староста Ізеческул велів якнайшвидше арештувати Кобилицю. Його вхопили на ярмарці в Путилові, завели до Чернівець і віддали під суд, який по кількамісячнім слідстві признав його винуватим: за ошуканство та розширювання серед народу фальшивих та тривожних слухів його засудили на кількамісячну в’язницю. На як довго – не знаємо; знаємо лише, що від літа 1847 до мая 1848 Кобилиця сидів у в’язниці в Чернівцях, так що в 1848 р. пани не без певної підстави могли говорити, що він був кримінально караний. Та в очах народу ся кара була для нього найбільшою честю.
А тим часом, коли Кобилиця сидів у тюрмі, впала струпішіла будова меттерніхівого абсолютизму. Швидко за нею пішла й панщина: в Галичині її скасовано патентом з 17 цвітня, а фактична свобода почалася від 3 мая. Серед галицьких селян запанувала нечувана радість, яка, певно, передавалася й на Буковину. Буковина ще від червня 1846 р. була у аграрних справах відділена від Галичини (повне відділення доконане було аж 1854 р.), тим-то й патент 17 цвітня її не тикався. Та буковинська людність сильно заворушилася тим, що сталося в Галичині. Ніякі докази не могли переконати селян, що панщина скасована лише в Галичині, а вони, жиючи під тим самим цісарем, мусять
