дійсність поміщалася з традиційними віруваннями та слухами і витворила таку повість, не знати. Досить, що на гуцулів ся повість робила величезне враження. До «батька Кобилиці» почали йти люди як на прощу, зблизька і здалека, просячи поради й помочі. По скасуванні панщини, яка їм у горах не далась так дуже взнаки, лишалась неполагоджена стара суперечка за ліси та полонини, які пани присвоювали собі. Кобилиця, нарешті, зважився на діло і заповів велику «сесію», на яку кожда громада мала вислати кількох делегатів. Ся перша «сесія», як подає о. Білинкевич, відбулася на горбі Гледові коло Вижниці; крім гуцулів, сюди зійшлося багато людей із «долів». Народу зібралося кілька сот. Кобилиця сказав до них коротку, але рішучим тоном виголошену промову: «Монарха – мій приятель і в разі потреби вишле мені військо на поміч. Не бійтеся нічого: ліси, полонини та пасовиська всі будуть ваші. Лише моліться Богу, святкуйте неділі, і все буде добре».
Відомість про «сесію» розійшлася швидко по краю, будячи пострах між панами. Перші звістки про виступ Кобилиці в горах малюють його як ватажка розбійників на велику скалю. В половині падолиста писав якийсь поляк «від границі Буковини» до львівської шляхетсько-консервативної газети «Polska»: «Якийсь Кобилиця, селянин із скарбових дібр Радівці (?), що має тут здавна велику повагу за те, що все був зухвалий та ставив опір усякій власті, кілька разів караний кримінально за різні дрібні злочини, був у червні вибраний послом до віденського сейму, але по подіях 6 жовтня вернув відти». Далі кореспондент досить недоладно говорить про «пропаганду» Кобилиці й кінчить: «Завдяки такій пропаганді він зібрав купу прихильників і на чолі узброєної ватаги напав на село Радівці, здобув і пограбував його, а нарешті коронував себе царською короною і оголосив себе буковинським хлопським королем».
У страха очі великі, а інформації кореспондента, як бачимо, були не надто добрі. Та проте такі вісті, певно, ходили поміж дідичами, і можна вірити трохи пізнішій, в деталях також неправдивій дописі урядової «Gazety Lwowskiej», писаній «під кінець грудня», що «багато властителів дібр мусило тікати із своїх маєтків та шукати захисту в Чернівцях».
Швидко по першій сесії відбулася друга, близько Путилова-Сторонця, в місцевості, званій «Панчєна», належній до Джурджована. Повага Кобилиці була така велика, що навіть удержувана в Путилові скарбовим коштом компанія «пушкарів» (гірської поліції), набрана з гуцулів, покинула свого начальника поляка Завадинського і пристала до Кобилиці як його прибічна гвардія. Сей збір був іще численніший від першого. І тут Кобилиця мав промову до зібраних громадських депутатів і виступив різко не лише проти панів, але й проти урядників, що для користі своєї й панської фальшиво толкують закони, подають цісареві фальшиві реляції про стан народу і навіть не мають сумління затаювати цісарські патенти та накази, видавані на користь простого народу. Але тепер усьому кінець. Цісар – його приятель і віддав йому в руки всю власть над Буковиною. Відтепер гуцули не повинні слухати ніяких
