Название:
Автор:
Жанр:
Серия:
Издательство:
і тоді, коли Русь Галицька перейшла під Польщу, коли і Литва та Україна з’єдинились з Польщею. Ніколи не могла Польща здобутись на сильну і систематичну оборону границь. Недавно видані люстрації замків оборонних в пограничних землях руських показують нам під Ягайлонами таке саме безладдя і недумство політичне, яке було і в XVIII віці. Татари ходили собі любенько в наші землі за «ясиром», гнали десятки тисяч людей і сотки тисяч худоби в Крим і продавали людей в неволю. Невольники стались головним джерелом їх багатства, – кості наших людей біліли і в Царгороді, і в Синопі, і в Смирні, і в Триполісі, a «przedmurze Europy», «шляхта українна», бенкетувала собі, кричала на сеймиках, гарбала маєтки і робила «заїзди», уживаючи свого придворного війська не для оборони границь, а для грабування своїх власних братів і сусідів. Найліпшим свідоцтвом про те, як сповнювала Польща свою місію на Сході, може послужити те, що за часів Степана Баторія Польща платила ханові кримському річний гарач 15 000 червонців і сама висилала війська коронні для мордування і вигублювання козацтва, котре було єдиним природним защитником границь польської і руської землі від татарви і, значиться, повинно було бути найліпшим союзником Польщі. Вічно пам’ятні остануться слова Наливайка, котрий писав до короля польського, що за половину тих грошей, котрі Польща платить – і то безплодно – татарам, можна би на пограничних степах з українського народу витворити таку кордонову сторожу, проти котрої вся сила татарська не устояла би. Розуміється, що Польща тої ради не послухала, і козацтво клало голови в бою з поляками, замість що мало б оружно з ними іти проти татар і турків. За того ж Степана Баторія Польща понизила сама себе іще дужче, сповняючи роль ката на підданім турецькім Івані Підкові, претенденті до господарства Волоського. Єдиний факт, котрий поляки розтрублюють яко велику побіду західної культури над ісламом, – битва під Хотином, де зістав побитий султан турецький Осман, – доконаний зістав так, як повинна була б вестися вся східна політика Польщі. Козаки під проводом Сагайдачного з’єднались тут з поляками зовсім добровільно, на основі однаких прав; ватажок козацький стояв з своїми людьми осібно від шляхти, і шляхетські гетьмани не вглядали в те, що роблять козаки. Се тільки (хоч і не обійшлося без тисячних передрачок і прикростей) і хоробрість та відвага козаків довершили побіди.
Але се був факт єдиничний, незвичайний і не міг викликати рішучого звороту в політиці. Полякам завжди бажалось не рівноправності, а панування, не свобідної федерації, а поневолення. Вони воліли платити дань ханові кримському, як входити в вільні, хоч і як корисні условія з «хамами» і бунтівниками.
Коли вже й припустити, впрочім, що Польща мала якунебудь місію на Сході, то сповняти її могла вона лиш тоді, коли би була мала свобідний доступ і панування на берегах Чорного моря. Ріки Східної Європи тягнуть всі до тої великої котловини, котра становить невелике огниво, в’яжучи Європу з Азією Передньою. Пануючи на Чорному
