і золоті гори, і цілковиту перевагу польського елемента, і цілковите вимазання русинів з спису підданих австрійських, хоч би перемінилася яким чудом божим в цілковито і чисто польську країну, все-таки останеться заслаба, щоб допомогти Конгресівці, а особливо Познанщині. Тільки ж, звісна річ, ніяке чудо боже для порятунку поляків не станеться, і самі вони перестали вже його надіятися, а і в самій Галичині, скріпляючи свій натиск на русинів, вони скріпляють і будуть скріпляти реакцію народно-руську, – т. є. запобігаючи вгорі ласк і средств і сили для можливого відбудування історичної Польщі, вони рівночасно вдолині нищити будуть одну підвалину по другій, на котрих єдино могла б і повинна б основуватися їх власна, не історичнодержавна, але національно-етнографічна самостійність.
Нашу попередню статтю постигла конфіската, і ми печатаємо в розділі III тільки оставшийся її недогризок, у котрім, впрочім, сказано є все, що потрібне для порозуміння нашої дальшої аргументації.
З дотеперішнього нашого представлення кожний ясно побачить, на яких-то слабих підставах опирається і до яких політичних помилок доводить поляків їх історично-польське становище. Але найкращим доказом слабості того становища є те, що самі поляки – не демократи-автономісти, але всі верховодці – бодай від 1848 року не вірять в силу і правоту того історичного становища, не вірять в ідею історичної Польщі. На око може таке речення видатись парадоксом, особливо коли зважимо стоси шовіністичних брошур з девізом «Polska w dawnych granicach»48, копиці бесід, множество агітацій і цілу систему винародовлення, котрою вони віддавна стараються ущасливити нас – а все в імені історичної Польщі. Але при ближчій розвазі покажеться, що саме той їх гарячковий поспіх, раз, до цілковитого заперечування якої б там не було руської справи, а відтак, коли се показалося неможливим, до повертання русинів у поляки, то через латинізацію нашого обряду, то через касування нашого письма, то через випихання нашої мови з шкіл, з урядів і з товариства, – що саме ті їх ненастанні заходи зраджують нам, що фрази про історичну Польщу навіть в їх устах є тільки фразами і що вони в глибині свого серця дуже добре то чують, що Польща може бути тільки для поляків і складатися тільки з поляків. Стараючися зробити нас поляками в ім’я історичної Польщі, вони, самі про те не знаючи, стають на становищі не історичної, а етнографічної Польщі, т. є. саме на тім становищі, котре каже: Польща для поляків, але Русь для русинів. Винародовляючи русинів, поляки стараються посунути границю етнографічної Польщі дальше на схід, – але в принципі стоять очевидно за етнографічною, а не за історичною Польщею.
Правда, ми дуже добре се знаємо, що наші, особливо галицькі, поляки по старій пам’яті готові узнати кожного, хоч би і найліпшого поляка зрадником і запроданцем, коли він зважиться натякнути їм про етнографічну Польщу. Але нас, далеких від яких-небудь претензій до польського патріотизму, той взгляд не може і не повинен в’язати. Противно, яко один
Польща в давніх кордонах
