нещасливих повстаннях XIX віку дзвеніла дуже виразно і католицька струна, ба навіть декуди уживано католицизму яко засоби до сфанатизування темних мас народу в цілях відбудування Польщі. У Познанщині уперте обставання при католицизмі навело на поляків всю ваготу культур кампфу і ідучого поруч з ним онімечення і, змусивши поляків дружитися з ретроградними католицькими фракціями, стягло і на них, що то завжди величали себе поборниками свободи і поступу, одіум обскурантів і ретроградів. Те саме повторяється і в Галичині, де польська шляхта з католицьких мотивів єднається з клерикалами німецькими, спроваджує на нашу Русь єзуїтів, уладжує формальні гоніння на трираменні хрести, агітує проти руського календаря, мішається до руського богослужіння, здвигаючи круг нього цілу систему надзору і шикани. Вічно одна і та сама історія, одні і ті самі поляки, котрі від часу анабаптиста Ягайла нічого не забули і нічого не навчилися. Там, де би треба єднати собі прихильників, вони з цілою усильністю роблять собі завзятих ворогів, а там, де би повинні бачити противника, вони запобігають ласки і в’яжуться в союзи. Ми не помилимося, твердячи, що ціла завзята ненависть до Росії викликана в дуже великій часті різницею віросповідань. Адже ж Прусси і Австрія так само причинилися до розбору Польщі, так само усмиряли польські повстання, хапали і морили по тюрмах польських конспіраторів, а прецінь на них не тільки не звернулася така горюща ненависть поляків, але противно: в Пруссах онімечені польські магнати, як Радзівілли, славляться підпорами трону, а в Австрії ціла верховодяча часть шляхти всіми силами поперлася до підпирання трону і династії з окликом: «Przy tobie, N. Panie, stoimy i stać chcemy!»45 Не можна заперечити, що з вузько утилітарної точки погляду таке союзництво для шляхти мусить нести не одні користі, але з принципіально-політичної сторони се діло представляється далеко не так корисно. Не тільки австрійський двір, але і сама здорово мисляча (і тим самим невелика) часть шляхти понімають дуже добре, що багато більше від того, що досі дано галицьким полякам, на будуче Австрія не може їм дати і що затим мрії про відбудування Польщі через Австрію і крики на тему: «Наша делегація до Відня репрезентує весь народ польський» – є тільки дитячою забавкою здитинілих трибунів людових і політиків a la «polityk lwowski» з «Szczutka»46.
Австрія не може дати галицьким полякам багато понад те, що дала їм досі, не ображаючи інтересів других провінцій і народностей, а спокійна, лавіруюча і з засади дефензивна політика Австрії є зовсім противна авантурничій політиці польських державників. Вже ті одні причини повинні би достатньо показати полякам, що, в’яжучись з Австрією, вони з-поміж трьох можливих союзників вибирають того, котрий їм найменше може дати. Але тут знаходить сук: Росія православна, а Прусси протестантські, досить підстав, щоб звернути свої симпатії до католицької Австрії. Католицизм і тут рішає в ділі життя і будучини народу. Бо розважмо наслідки сього союзу для інших частей польського народу. В Познанщині Прусси, занепокоєні перевагою
Коло тебе, наш пане, стоїмо і стояти хочемо!
На зразок «політика львівського» з сатиричного часопису
