Діка Стенса. Дік навчив його поліцейських трюків, вислухав його історію й порадив не залишати цього діла. Мовляв, татка він, може, і не знайде, але якщо він прищучить кількох вилупків, що лупцюють своїх дружин, то це може допомогти йому заспокоїти нерви й позбавитися жахіть. А невдовзі й нагода трапилася: до рук Баду потрапив домашній тиран, який вже тричі відмотав термін. Дорогою до відділка Бад запропонував задираці для розмаїття помахатися із чоловіком: без наручників, голіруч, один на один, якщо переможе – він вільний. Той чувак погодився: Бад зламав йому носа, щелепу та розірвав ударом ноги селезінку. Дік не помилився: жахіття припинилися, йому стало спокійніше.
У поліції Лос-Анджелеса в нього з’явилася репутація жорсткого хлопця, яку він постійно підтримував. Він не забував про тих, кого впіймав: дзвонив їм додому з попередженнями або приходив у гості додому, якщо раптом їх випускали достроково. Не одна жінка прагнула віддячити йому в ліжку, але він ніколи на це не піддавався. У нього був список судів і дат виходу на поруки. Він надсилав цим вилупкам листівки до в’язниці і стійко терпів дисциплінарні покарання через скарги на надмірне насильство під час затримання. Дік Стенс зробив із Бада чудового детектива; тепер уже Бад доглядав за своїм вчителем, як нянька: стежив, щоб той не напивався до свинячого виску на чергуванні, стримував, якщо раптом Стенсові заманеться зчинити стрілянину без серйозних підстав. Він навчився бути постійно напоготові; Стенс тепер пустився берега: вимагав у власників барів безкоштовно його поїти, відпускав грабіжників за хабарі…
Музика всередині раптом почала фальшивити – і тут же він зрозумів, що ніяка це не музика. Бад почув хрипкі крики із в’язниці.
Крики посилювалися. Почалася справжня штовханина – уся вечірка перемістилася із кімнати для інструктажу до в’язничного блоку. Перша ж думка: у п’яного Стенса знесло дах, і решта, що теж добряче упилася, зараз охоче до нього приєднається. Бад рвонув до приміщення і швидко розчахнув двері.
Прохід між камерами був набитий людьми вщент, клітки відчинили, заарештовані вишиковувалися уздовж стін. Десь у натовпі, намагаючись навести лад, кричав Ед Екслі, але його ніхто не слухав. Бад знайшов під ногами список затриманих; навпроти імен шістьох із них стояли позначки: «Санчес, Дінардо»; «Карбігаль, Хуан»; «Ґарсія, Езекіль»; «Часкі, Рейєс»; «Райс, Денніс»; «Велапейк, Клінтон». Це ті, що напали на патрульних.
Алкаші зі своєї камери під’юджували копів.
Стенс увірвався до камери № 4, на його руці блищав кастет.
Віллі Трістано притиснув Екслі до стіни; Крам Крамлі забрав у нього ключі.
Копи переходили із камери в камеру. Елмер Ленц – в одязі, заляпаному кров’ю – широко посміхався. Джек Вінсеннс чергував біля кабінету начальника – лейтенант Фрілінґ міцно спав, розкинувшись на столі.
Бад рвонувся вперед.
Працювати ліктями не довелося; колеги бачили, хто йде, і давали дорогу. Стенс пішов уже в камеру № 3 – Бад за ним.
