загнав їй порцію трави, потягне на статтю. Кайфує вона за адресою Голлівуд-Гіллс, Маравілья, № 2245. Ти її пов’яжеш, а я про це напишу. А з нагоди Різдва поділюся інформацією з Морті Бендішем із «Міррор», так що твоє ім’я потрапить і в щоденні газети. Плюс п’ятдесят готівкою і рома на додачу. Ну хіба ж я не Санта?
– Будете робити фотки?
– На всю шпальту! Одягни синій піджак, він пасує тобі до кольору очей.
– Сотня, Сіде. До того ж – двійко патрульних, по двадцятці кожному, і десятка командиру бригади з відділку «Голлівуд». І все це влаштовуєш ти.
– Джеку! Різдво ж!
– Ні, це затримання у зв’язку із незаконним обігом марихуани.
– Лайно! Дай мені півгодинки?
– Двадцять п’ять хвилин.
– Але ж ти здирник, Джеку!
Джек повісив слухавку і перекреслив хрестиком день календаря. Ще один день без випивки і без наркоти – чотири роки і два місяці поспіль.
Усе було готово, як до виступу на сцені, – Маравілью перегородили, біля «паккарда» Сіда Гадженса крутилося двоє патрульних, їхній чорно-білий автомобіль був припаркований посеред тротуару. Вулиця була темна й тиха; Сід уже встановив прожектор. Звідси відкривався чудовий вид на Бульвар – просто на китайський театр «Ґраумана» – кращих декорацій для знимку годі й придумати. Джек припаркувався, вийшов.
Сід, привітавшись, сунув йому в долоню гроші.
– Сидить у темряві, кайфує під різдвяною ялинкою. Двері на вигляд хлипкі.
Джек витягнув револьвер.
– Скажи своїм хлопцям, нехай вантажать випивку до мене в машину. Хочеш сфоткати на тлі «Ґраумана»?
– Чудова ідея! Джеку, ти найкращий!
Джек мовчки поглянув на нього: худезний, як палиця, на вигляд – від тридцяти п’яти до п’ятдесяти, заробляє на брудній білизні інших. Цікаво, чи знає він про те, що сталося 24 жовтня 1947 року? Якщо знає, то їхня із Джеком угода – назавжди.
– Сіде, коли я витягну її на ґанок, то не хочу, аби мені просто в очі лупасило світло від прожектора. Передай це своєму фотографу.
– Вважай, уже зроблено.
– Чудово. А тепер – рахуй до двадцяти.
Гадженс почав рахувати. Джек ступив на ґанок і виніс двері ударом. Спалахнув прожектор, яскраво освітивши кімнату: різдвяна ялинка, а під нею притулилися одне до одного двоє молодих людей у спідній білизні.
– Поліція! – гаркнув Джек, і голубки остовпіли.
Промінь світла вихопив на канапі торбу, напхану травою.
Дівчина почала верещати, мов різана; хлопець потягнувся за штанами. Джек наступив ногою йому на груди.
– Руки! Повільно.
Хлопець склав зап’ястя; Джек однією рукою заклацнув кайданки. Увірвалися патрульні і взялися збирати докази. Придивившись до хлопчини, Джек його впізнав – Рок Роквелл, молода кінозірочка. Дівча кинулося бігти; Джек схопив її і потягнув обох на ґанок, у світло прожектора.
– Обернися
