style="font-size:15px;"> Вона посміхнулася у відповідь. Фарбована, звичайно, але обличчя у неї добре. Бад також посміхнувся.
– Це буде не занадто старомодно, якщо я пригощу вас випивкою?
– Ні, що ви. Мене звати Енджела.
– А я – Бад.
– Хіба ж є таке ім’я?
– Ну, коли тебе охрестили Венделлом, доводиться використовувати прізвисько.
Енджела засміялася.
– То що робиш, Баде?
– Ну, зараз я ніби як безробітний.
– Так? А що ж це ти такого утнув?
ВІД РОБОТИ МЕНЕ ВІДСТОРОНИЛИ! АХ ТИ, ШМАРО, ЩЕ Й ВИПИТУВАТИ БУДЕШ? ДАРЕНОМУ КОНЮ В ЗУБИ НЕ ЗАЗИРАЮТЬ!
– Не захотів босові сраку лизати. Енджело, а що, як…
– У вас був правовий конфлікт? Я перебуваю в Об’єднанні вчителів, а мій колишній чоловік – голова профспілки далекобійників. Можливо, я могла би допомогти…
Хтось поклав руку йому на плече.
– Приятелю, можна з тобою перемовитися парою слів?
Дадлі Сміт. ВПАВ ЙОМУ НА ХВІСТ.
– Що, аж настільки невідкладно, лейтенанте?
– Абсолютно невідкладно. Побажай своїй новій подружці доброї ночі і ходи до мене в кінець зали. Я попросив бармена зробити музику тихіше, так що зможемо нормально поговорити.
Музика і справді грала вже не так голосно; Сміт відійшов. Біля Енджели вже крутився якийсь морячок. Бад піднявся й пішов слідом за лейтенантом.
Біля задньої стінки в одному із затишних кабінетиків він знайшов Сміта, два стільці і стіл, накритий газетою, а під газетою – якийсь горбок.
– Що, Відділ внутрішніх розслідувань стежить за мною? – сів Бад на один зі стільців.
– Стежить, як і за іншими, проти кого висунуто звинувачення. Ідея твого дружка Екслі. Паркер тепер йому довіряє, тож Ед йому і вклав у голову, що ви зі Стенслендом можете злетіти із котушок і наробити дурниць. Чув би ти, приятелю, як цей Екслі, коли давав свідчення, поливав тебе та інших хлопців! Я читав стенограму. Його виступ – це справжнісінька ганьба для усіх гідних поліцейських.
Стенс, мабуть, уже в запої.
– А що в газетах пишуть? Нам уже висунуто звинувачення?
– Не поспішай, приятелю. Мені Паркер також достатньо довіряє, аби прикомандирувати до тебе, не думай, що довкола самі вороги – я на твоєму боці.
– Лейтенанте, що вам треба?
– Називай мене Дадлі, – відповів Сміт.
– Дадлі, що тобі треба?
– Хо-хо-хо! – тенором засміявся лейтенант. – Ти, приятелю, мене вразив. Тим, що відмовився зрадити товаришів, що залишився вірним напарникові. Я захоплююся тобою як поліцейським, мені подобається, що ти не боїшся застосувати силу там, де без нього, на жаль, у нашій роботі не обійтися, а найбільше мені подобається твоя боротьба з мерзотниками, які б’ють жінок. Ти їх ненавидиш, правда, приятелю?
Гучні слова – у нього в скронях загупала кров.
– Так,
