же. А Міккі твій – наркодилер і сутенер, і таким залишиться, хай скільки б він віддавав на благодійність. Так що чия би корова мичала, а твоя – мовчала. Capisce,[2] засранцю?
Стомпанато нервово посміхнувся; Бад визирнув у вікно. Збирач благодійної допомоги з Армії порятунку в костюмі Санта-Клауса, дістаючи на ходу монетки зі своєї торби для пожертв, попрямував до алкогольної крамниці.
– Слухай, тобі потрібна інформація, а мені – гроші, – сказав Стомп. – Мікі і Деві Ґолдман на нарах. Поки їх немає, усіма справами заправляє Мо Яґєлка. Він – ще той жаднюга, роботи в нього не допросишся. Джек Вейлен мене не візьме за красиві очі, а від Мікі – ані долару немає.
– Мікі затримує зарплатню? Дивно, коли його посадили, то він був людиною при баблі. Я чув, правда, його обікрали, але він знайшов злодія і все повернув.
– Чув дзвін, та не зна, де він, – похитав головою Джонні. – Того козла він знайшов, це правда, а ось товар – як крізь землю провалився, чувак десь скинув і наркоту, сто п’ятдесят штук баксів. Такі ось справи, офіцере Вайт, мені потрібні гроші. Словом, якщо у вас ще досі платять за корисну інформацію, то мені є що вам запропонувати.
– Говори вже прямо, Джонні. Що ти викручуєшся, як вуж.
Джонні силувано захихотів.
– За двадцятку здам кишенькового злодія. За тридцятку – чувака, що скоїв напад на крамницю і до того ж полюбляє відгамселити свою жінку. Тільки не затягуй, я п’ять хвилин тому бачив цього хлопця за роботою в «Орбасі».
Бад простягнув йому двадцять доларів, а потім іще десятку. Стомпанато схопив банкноти.
– Ральфі Кіннард. Гладкий білявчик, близько сорока років. Замшевий піджак, сірі фланелеві штани. Кажуть, б’є дружину до напівсмерті і змушує працювати на панелі, щоби він міг віддавати свої карткові борги.
Бад записав почуте.
– Зі святом, Венделле! – посміхнувся Стомпанато.
Бад схопив його за краватку й різко смикнув вперед; Стомп приклався головою до приладової панелі.
– З Новим роком, макароннику.
В «Орбасі» людей було під зав’язку – і біля прилавків, і біля стелажів із тканиною. Розпихаючи покупців ліктями, Бад помчав на третій поверх, до відділу ювелірних виробів та дорогого алкоголю – улюбленого місця магазинних крадіїв.
Ряди годинників на прилавках, черги по тридцять осіб біля касових апаратів. Бад заледве прорвався крізь галасливий натовп домогосподарок із діточками, нишпорячи очима в пошуках блондинів. І раптом побачив у дверях чоловічого туалету біляву потилицю та замшеву спину.
Бад розвернувся й попрямував у його бік. Біля пісуарів – двоє старих пердунів; з-під дверей кабінки видно спущені штани із сірої фланелі. Бад зігнувся, зазирнув у шпарину – бінго, мужик перебирає і розпихає по кишенях коштовності. Двоє старих застебнулися й вийшли. Бад забарабанив у дверцята:
– Хо-хо-хо, відкривай, до тебе прийшов святий Миколай.
Двері відчинилися; у щілину в нього зацідів кулак. Удар вийшов
Зрозумів? (
