сповнений дивних речей, – відповів він, знову сівши.
Його тон був настільки несерйозний, що це налякало мене більше, ніж якби дон Хуан раптом закричав. Мій блокнот і олівець випали з рук. Дон Хуан засміявся, передражнив мою міміку та сказав, що моя перебільшена реакція є одним із тих «незав’язаних кінців», які й досі ще існують у моєму житті.
Я хотів поговорити про це, але він не дав мені сказати.
– День скоро зовсім згасне, – повідомив він. – А є ще й інші теми, яких нам слід торкнутися, перш ніж упадуть сутінки.
Потім він додав, що, судячи з моїх досягнень у «баченні сновидінь», я, очевидно, навчився спиняти свій внутрішній діалог за власним бажанням. Я підтвердив, що так.
На початку нашого приятелювання дон Хуан був накреслив іще одну процедуру: прогулюватися на далекі відстані, ні на чому не фокусуючи зір. Його рекомендація полягала в тому, щоб не глядіти ні на що прямо, а, злегка скошуючи очі, дивитися на все, що в них трапляло, периферійним поглядом. Він наполягав, хоча тоді я цього й не зрозумів, що якщо несфокусованим зором дивитись у точку якраз над обрієм, то можна спостерігати одночасно все, що лежить в межах майже 180 градусів перед очима. Тоді він був запевнив мене, що ця вправа є єдиним способом припинити внутрішній діалог. Спершу він часто вимагав від мене звітувати йому про мій прогрес у цьому, а потім перестав.
Я сказав дону Хуану, що практикував цю техніку роками, не помічаючи жодних змін, але при цьому, по правді, нічого й не очікував. Проте одного разу мене вкрай приголомшило усвідомлення того, що я йшов уже десь хвилин із десять, не промовивши подумки жодного слова.
Я звернув увагу дона Хуана на те, що із того випадку я виніс усвідомлення того, що припинення внутрішнього діалогу спричиняє не тільки переривання потоку слів, сказаних собі. Повністю зупинився був і мій процес мислення, і я відчув себе практично у підвішеному стані, наче плив у повітрі. Коли я усвідомив це, у мене виникло відчуття паніки, і мені, як протиотруту, довелося відновити свій внутрішній діалог.
– Я вже казав тобі, що внутрішній діалог – це те, що не дає нам відірватися від землі, – сказав на те дон Хуан. – Світ такий-то і такий чи те і те тільки тому, що ми самі собі кажемо про нього, що він такий-то і такий або те і те.
Дон Хуан пояснив, що прохід до світу шаманів відкривається лише після того, як воїн навчиться спиняти свій внутрішній діалог.
– Зміна нашого уявлення про світ – це ключове питання шаманства, – продовжував він. – А вміння зупиняти внутрішній діалог – це єдиний спосіб досягти її. Все інше – просто вода. Тепер ти готовий прийняти на віру, що нічого з того, що ти досі бачив або робив, за винятком припинення внутрішнього діалогу, не зможе саме по собі змінити щось ні в тобі, ні у твоєму уявленні про світ. Правда, є одна умова: ця зміна уявлення не повинна зводити з розуму. Тепер тобі легше буде зрозуміти, чому вчитель не тисне на свого учня. Це б лише спричинило одержимість та схильність до меланхолії.
Потім
