style="font-size:15px;"> Довгу секунду Крокодил вагався. Цей Айра водночас дратував його й бентежив.
– Ти маєш право мене не прийняти? – спитав він нарешті.
– Ні, – відразу ж озвався Айра.
– Тоді якого хріна ти вимахуєшся?
Бузкові очі Айри потемніли.
– Добре, – сказав він уривисто. – Усі за мною, в потилицю по одному, бігом руш.
Він махнув рукою Полос-Наду, що стояв на чолі лави, й ковзнув у ледве помітний проміжок між кущами, туди, де ховалася, виявляється, стежка. За ним потягнулась колона, берег почав порожніти; Крокодил озирнувся й побачив човен. Офіцер на кормі дивився на нього.
Це був дуже неприємний момент. Ще можна було змінити рішення. Можна було наплювати на Айру з його погрозами, просто повернутися й піти – чисто, спокійно, і на материку сказати міграційним чиновникам, що передумав складати Пробу. Блідий Тимор-Алк зітхнув крізь зуби: він, зрозумів Крокодил, цієї миті подумав те саме.
Обидва зважилися водночас. Крокодил приєднався до колони й виявився передостаннім; за мить за його спиною засопів Тимор-Алк. Стежка йшла в гору: втоптана тисячами ніг, вона лишалась нерівною, де-не-де ковзкою, і колюче віття силкувалося торкнутись обличчя. Просто перед Крокодилом опинилася обліплена мокрою сорочкою спина підлітка; парубок біг дещо метушливо, забагато працював плечима, і Крокодил подумав, що цей швидко видохнеться.
Він не любив кроси – та й хто їх любить. Проте він ніколи й не боявся довгих дистанцій; дратував мокрий одяг, але до цього можна призвичаїтись. Крокодил розслабився, як міг, налагодив дихання й став думати.
Позаду сопів зеленоволосий. Він метис, виявляється; цікаво, від яких міжрасових шлюбів народжуються такі ось Тимор-Алки. Його тато зелений, як трава? Чи мама? І чому в «гуманному суспільстві» вважають за можливе насміхатись над метисом, називаючи його «блідо-зеленою паростю»? Чи, коли вже ми на дикунському острові, пристойності тут нема, самі інстинкти?
Стежка петляла. Сорочка потроху висихала, а спина, навпаки, мокріла: Крокодил давно не бігав кроси, та й раптова еміграція з Землі здоров'я не додала. Та парубок, що біг попереду, видохся раніше, хоч був молодший і здоровіший на вигляд. «Синки, – подумав Крокодил зловтішно. – Ми ще поглянемо, хто тут перший дістане громадянські права».
Дорога вирівнялась, і бігти стало легше. Кущі розступились, на короткий час показалися виднокіл і край бузкового моря. Потім стежка заглибилася в ліс – густий і вологий, повний пташиного цвірінчання, щебету, свисту. Хмарами носилися прозорі комахи на фіолетових крилах, у густому повітрі стояв низький дзвін. «Ого, – з повагою подумав Крокодил. – І справді, дике місце».
На повороті він кілька разів бачив лаву цілком – попереду й досі біг Айра, так буденно й ощадливо, що сумнівів не лишалося: цей може й день, і два чухрати вперед, не думаючи про воду й харчі. Чорнявий красень Полос-Над м'яко трюхикав слідом, за ним, мало не наступаючи на п'ятки один одному, бігли п'ятеро або шестеро дебелих парубків, потім велика прогалина в лаві – і червонощокий, рано засапаний
