тоні інструктора не сподобалося Крокодилу. Хоча Айра говорив, здається, цілком щиро й навіть доброзичливо.
Хлопці один по одному вправлялись із першим завданням. Полос-Над, звиклий бути лідером, закінчив роботу десь у другому десятку, одразу за Тимор-Алком. Після вчорашньої невдалої спроби Полос-Над ще не відійшов: на скронях у нього ніяк не висихав піт, а смагляве обличчя здавалося жовтим.
– Добре, гарно, – Айра випростався, руки його спустилися вздовж тіла, ніби інструктор свідомо заощаджував жести. – Тепер, будь ласка, показуємо регенерацію в тому обсязі, в якому кожний із вас здатен до відновлення. Одразу попереджаю: я нікому не допомагатиму. Розраховуємо – робимо – показуємо. Вперед.
Ніхто не сказав ні слова. Полос-Над ще більше зблід, і тільки природна смаглявість шкіри не давала йому дорівнятися до Тимор-Алка. Хлопці один за одним потягнули з піхов тесаки, і Крокодил стежив за ними занепокоєно.
Він витягнув свій тесак, ще не знаючи, що з ним треба робити. Камор-Бал, парубчак із забраним у хвіст волоссям, швидко покосився на Крокодила – і різнув себе кінчиком тесака по тильному боці долоні.
Крокодил розгубився.
Хлопчаки зосереджено різали себе – хтось так роздер руку, що кров, ніби дощик, зажебоніла по листю. Тесаки негайно повернулися до піхов, деякі полетіли в траву. Хлопці стояли, сиділи, валялися на землі, хтось дивився на поріз, хтось – у небо, хтось щосили зажмурився. Хтось бурмотів, хтось наспівував крізь зуби. Галявина стала схожою на палату поранених шаленців: шемрання, протяжні співи, тихий свист, шепотіння, важке дихання й запах крові.
Тимор-Алк зважився останнім. Його кров була набагато світлішою й густішою, ніж звичайна людська, – вона здавалася розведеною молоком. Крокодил, попри все потрясіння, зауважив це й уразився ще більше.
– Ти візьмеш участь у Пробі? – вкрадливо спитав його Айра.
– Атож, – озвався Крокодил, намагаючись говорити недбало. Камор-Бал, хлопчина обережний і обачливий, порізав себе ледве-ледве. Тепер він стояв, витягнувши вперед руку, і Крокодил міг бачити, як зсідається кров, як з'єднуються краєчки порізу, як рана затягається й укривається кірочкою.
– Якщо ні – скажи одразу, – мовив Айра, цього разу співчутливо.
– Так, – процідив Крокодил крізь зуби.
Він покрутив у руках тесак і різнув себе по руці, збираючись тільки трішки, для годиться, поранитися. Перестарався, не розрахував – бризнула кров, і відчуття було не з приємних. Крокодил похитнувся, тупо дивлячись на розтяту руку.
Дурень. Навіщо? Що, він серйозно збирається показати своє вміння силою волі затягати рани? Регенерувати? Може, ще й пальці додаткові відростити?
«Ідіоти, – подумав спересердя. – Що, повноправному громадянину Раа необхідно вміти відрощувати шкіру, відновлювати судини за кілька хвилин? Може, вам ще й хвіст заразом? Зябра? Крила, плавці?
Треба було мені їхати на Кристал. Мене обдурили, як дитину,
