Чому я?!
Крокодил із подивом зрозумів: парубок зовсім не почувається безвинним.
– А ти не знаєш? – Айра тихо всміхнувся. – Тоді незрозуміло, навіщо ти взагалі приїхав на острів, Камор-Бале.
Глухо загули одразу кілька голосів. Крокодил відчув на собі погляди.
– Цього разу я поясню, – сказав Айра. – Усе-таки в групі мігранти, – він подивився на Крокодила. – Ти підняв зброю на людину – не захищаючи життя, не обороняючи свою оселю, а в межах конкурентної боротьби за статус.
– Він мене образив! – пробелькотів Камор-Бал.
– Він смикнув тебе за волосся, ти не стерпів, розумію. Андрію, – Айра кивнув Крокодилові, – все було дуже точно зроблено, спасибі.
Гомін зчинився. Камор-Бал стояв, похитуючись. Він мав повернутись додому й лишитися залежним – дитиною, калікою, недужим – до скону свого віку. Без права перескладання. На парубка страшно було дивитися в цю хвилину.
Крокодил підвівся.
– Я його не провокував, – він обвів поглядом звернені до нього обличчя, палючі злі очі й прямо подивився на Айру. – Не роби з мене…
Він хотів сказати «не роби з мене Юду», але в його новій рідній мові такий вислів виявився неможливим.
– Не подавай усе так, ніби я його навмисне довів! Я б сам його радо прирізав – він дістав мене…
– Не хвилюйся, ти поїдеш, найпевніше, наступним, – Айра кивнув. – Регенерувати ти не вмієш, і багато чого не вмієш, і не встигнеш навчитися за двадцять днів. Якби ти витягнув тесак – ви поїхали б удвох. Та ти не витягнув. Чи не так? – Він обвів поглядом присутніх.
– Айро, – Крокодил змусив себе бути спокійним, – можна тебе на кілька хвилин? Я хочу з тобою поговорити.
– Про що? – здивувався Айра.
– Дві хвилини. Відійдімо на дві хвилини, – Крокодил дуже хотів бути переконливим.
– Гаразд, – Айра посміхнувся. – Відбій, претенденти. Камор-Бале, човен завтра вдосвіта на старому місці. Дорогу знайдеш?
Камор-Бал не відповів.
Айра відійшов від вогнища в темряву, осяяну вогниками світлячків. Крокодил наздогнав його. За спиною, біля вогнища, заговорили всі разом – і гучно.
– Послухай, – Крокодил зупинився, перепиняючи Айрі дорогу. – Залиш пацана. Навіщо ти йому життя ламаєш?
У сутінках обличчя Айри зливалося з нічним лісом.
– Ти чуєш? Навіщо ти ламаєш хлопчині життя? Через мене – ну добре, я мігрант, я дорослий… А з ним так чинити – навіщо?
– Ти почуваєш провину, – чути було, що Айра посміхається. – Це добре.
– До чого тут я?!
– До чого тут він? Тобі байдуже до нього, чужий хлопчак, пройшов він Пробу чи ні – тобі що з того? Але тобі здається, що ти винен. Правильно здається.
Крокодил відчув, як утомився сьогодні, як болить усе тіло й стогне порізана рука. У темряві наступив на корінь, що випинався з вологого злежалого листя. Засичав від болю в потривоженій п'ятці.
– Поріз
