зізнався Крокодил. – І ще хотів зрозуміти, що це. Зрозуміти, в чому критерій.
– Зрозумів?
– Не зовсім, – повільно озвався Крокодил.
– Нехай… Перше твоє завдання: згадай при Тимор-Алкові ім'я Махайрод і простеж за реакцією.
– Хочеш знати, як він до тебе ставиться?
– Стоп, – Айра насупився. – Він знає, що мене звуть Махайрод?
Крокодил почувався ідіотом.
– А що, це таємниця? – пробелькотів, відводячи очі.
– Ну, взагалі це закрита інформація, – сумовито сказав Айра. – Для хлопчика погано, якщо він мене впізнав. Він може нервуватись.
– Він нервує, – визнав Крокодил.
– Невдаха, – пробурмотів Айра, невідомо кого маючи на увазі. – Ну біжімо.
Біля самого табору Крокодил відстав від Айри. Не хотілося демонстративно розписуватись у призначенні на посаду провокатора; він звернув до річки, добре видної у світлому нічному лісі, і якийсь час йшов, намагаючись когось упіймати. Було б добре прийти до вогнища з рибиною – і авторитет, і алібі, і вечеря. Та риба не хотіла ловитись; із горя Крокодил підібрав кілька молюсків біля берега та поніс їх смажити до вогнища. Здаля почув, як хлопці уголос рахують, хором.
Біля вогнища складали регенерацію. Крокодил, не вірячи своїм очам, присів осторонь – у мокрих шортах, зі смердючими мушлями на колінах.
Айра, освітлений вогнищем, стояв із тесаком у руці, причому на лезі блищала свіжа кров. Хлопці підходили до нього по черзі, Айра блискавичним рухом залишав на руці претендента «стандартний надріз», і решта хором починала лічити. Крокодил підійшов у ту саму хвилину, як Полос-Над, здоровенний і самовпевнений, закінчив регенерацію на рахунок «п'ятнадцять».
– Остаточний залік, прийнято. Наступний…
Випередивши когось, рішуче встав Тимор-Алк і підійшов до Айри, простягаючи смугасту від шрамів руку.
– Час, – Айра, майже не дивлячись, змахнув тесаком, і на світлу шкіру Тимор-Алка бризнула рожева кров. – Раз, два…
Крокодил затамував подих. Тимор-Алк, прикривши очі, стояв біля вогнища, і рідкі краплі поблискували, падаючи з його ліктя на потоптану траву.
– Сім, вісім, дев'ять… одинадцять, дванадцять…
Тимор-Алк підвів руку. Серед численних білих шрамів чітко вирізнявся свіжий, бордовий.
– Остаточний залік, – безпристрасно констатував Айра. Жестом зупинив хлопчика, що наважився було підійти наступним, і крізь вогонь подивився на Крокодила, який сидів у сутіні:
– Решта складе регенерацію пізніше, бо, за моїми даними, не всі готові. Зараз – вечеряймо й відпочиваймо, тому що завтра знову важкий день: складатимемо нічне бачення й ехолокацію.
Він так утомився, що ледве доплентав потемки від убиральні до гамака. Тут на нього чекав сюрприз: щойно він упав на мотузяне ліжко, як холодні цупкі руки схопили з двох боків за лікті й кісточки. Крокодил чимдуж засіпався, але сам-один проти десятка парубків устояти не зміг. Його руки й ноги вмить
