разів у її практиці запах смаленого з'являвся зовсім близько, густий і їдкий. Бувало, тікала темними вулицями від гопників, найнятих її побити, часом доводилося міняти офіс і терміново виселятися з винайнятої квартири. Їй вдавалося втрясати проблеми з міліцією, бандитами, податківцями; щоразу вона ясно розуміла, звідки йде небезпека і що треба робити, аби її уникнути.
Чомусь розбита чашка, предмет простий і неважливий, змусила її знову відчути запах смаленого. Ледве вловимий. Та – найгірше – вона не могла збагнути, звідки загрожує небезпека.
Починала боліти голова.
Рівно о четвертій з'явилася наступна клієнтка – провінціалка років п'ятдесяти, на вигляд простувата, але чіпка й розумна. Її дочка жила в Америці й ніяк не могла вийти заміж – хоч мужиків, здавалося б, не бракувало.
– Ти подивись! – жінка з порога стала звертатися до Іри на «ти», одразу зрівнюючи їхні позиції. – І фігурою Бог не обділив, і личком, робота грошова, і вічно біля неї то один, то другий крутиться. А заміж – увесь час зривається! Оцей, останній, уже й обручку купив. А потім злиняв, наче водою змило… Чи це не вінець безшлюбності, бува?
– Він, – Ірина уважно розглядала фото дівчини. – Вінець. Так і є, – вона скорботно покивала. – Хто наклав, є підозри?
– Нема, – жінка безпорадно розвела руками. – Вона… ні з ким не сварилася, щоб аж так…
– Вона хрещена?
– Аякже!
– Ех, шкода, що вона в Америці, тут би я їй за дві секунди зняла… – Ірина замислилась, звівши очі до стелі, і машинально помітила, що побілка потемніла й невдовзі вимагатиме ремонту. – Тоді так. Піди до церкви, візьми три свічки…
Стіл здригнувся під руками. Похитнувся череп. Сіпнувся язичок свічки. «Кватирку слабко причинила, – приречено подумала Іра. – Зараз як розчахнеться, як дмухне…»
Вона потрясла головою. У вухах гуло, і гуркотіння наростало; Іра стурбовано торкнулася вух кінчиками пальців.
Тиск? Зміна погоди?
– Що це? – запитала вона, суплячись. – Чуєш?
– Ні, – несподівано боязко відгукнулася клієнтка. – А що?
– Гуде…
Землетрус? О, ще…
ІРА ІРА ІРА ІРА ІРА
Відьма підстрибнула на стільці й сильніше потерла вуха:
– І зараз не чує… те?
Клієнтка дивилася здивовано. Тим часом низький чужий голос повторював і повторював ім'я відьми, і тонкий звук «і» лунав у його виконанні басовитим ревом.
Стіл трясся, і череп нестримно їхав до його краю. Вогник свічки застрибав і згас. Ірина підхопилася, перекинувши стілець; тривалий біль пронизав уздовж хребта, розтікся по руках і ногах. Ніколи в житті вона не знала таких конвульсій, ніколи її так не корчило.
ІРА! ІРА!
– Hi! – заволала вона, в паніці забувши, що повинна мати владу над демонами. – Щезни! Ні! Мамочко! Матусю! Поможіть!
Ніхто не
