це?
– Третє око, – глумливо сказав демон за її спиною. Віка не обернулася.
– Третє око, – вичавила Ірина. – Вікусю, відчепись, будь ласка.
Віка відповіла уважним поглядом:
– Кому телефонувати?
Ірина подивилася їй за плече; демон посміхався.
– Нікому, – сказала ледве чутно. – Усе добре.
Вона машинально вийняла з сумки пачку сигарет; тієї ж миті картонка стала гарячою, як вугілля, й Ірина, скрикнувши від болю, впустила пачку.
– Курити кидаєш, – повідомив демон.
– Курити кидаю, – крізь сльози повторила Ірина. Відсунула ногою пачку. Подивилася на бліду Віку:
– На сьогодні скасовуй усіх. І будеш вільна. Сьогодні не працюємо.
– Добре, – Віка насупилася. Озираючись на Ірину, пройшла до стола, закрила ноутбук…
– Ноут нехай залишить, – сказав демон.
– Ноут залиши.
– Добре, – Віка помовчала. – Ір, я там фотографію в кімнаті знайшла. Хтось з учорашніх упустив.
«Ще б пак, – подумала Ірина. – Вчора клієнтки тут літали, як на крилах: туди-сюди, тільки двері грюкали».
– Я поки що не викидала, – продовжувала Віка, роздивляючись Іринин лоб. – Ось.
Фотографія лежала під ноутбуком: дівчина й чоловік усміхаються в камеру, на колінах у дівчини – собака.
– Її телефон, – демон раптом різко ступив уперед, ледь не налетівши на Віку. – Довідайся її телефон!
– Її телефон, – як автомат, повторила Ірина.
– Чий?
Ірина боялася дивитись на демона.
– Її, – припустила ледь чутно. – Цієї… дівулі.
Пильно поглядаючи на Ірину, Віка виписала зі свого блокнота телефон – на папірець-стікер.
– Зателефонуєш і віддаси фотку? – ризикнула все-таки запитати.
Ірина потрясла головою:
– Усе, Віко, ти вибач… Спасибі, одно слово. Йди.
– А завтра коли? – Віка схилила голову до плеча.
– Я зателефоную, – вичавила Ірина.
За Вікою нарешті зачинилися двері; Ірина стояла одна посеред кухні квартири-офісу, неспроможна зробити й кроку.
– Замкни, – сказав демон.
Ірина покірно пішла до передпокою. Коли вона повернулася, демон робив екскурсію по робочій кімнаті – зі столом, укритим парчею, з черепом, з не запаленою поки що новою свічкою.
– Стильненько, – сказав крізь зуби.
Ірина стояла, похитуючись. Шок, страх і безсонна ніч туманною завісою стояли між нею та світом.
– Покажи фотографію.
Ірина, мов сомнамбула, пішла на кухню, взяла фотографію в руки, відвертаючись, простягла демонові.
– Сідай за комп'ютер, – сказав він уривчасто. – За номером мобільного довідайся, хто така, ім'я, прізвище – все.
Ірина спершу сіла за ноутбук, і тільки потім ризикнула заперечити:
– А якщо… номер
