приступив до улюбленої справи – дізнань.
Одного дня, отримавши нагальну таємну депешу з польської границі, у якій йшлося про пильні та гарячкові заходи Пилипа Орлика проти Московії, Скоропадський поїхав у палати до царя, але, не знайшовши його там, мусив податися на розшуки в Преображенське. З ним були Полуботок, Савич та ще двоє старшин, а також військовий товариш, який доправив депешу. Їх пропустили, либонь, вважали, що покликав їх сам цар.
Поткнулися в одну підкліть, поткнулися в другу – й видибали по сходах задки надвір; у тих, хто встиг краєм ока заглянути до підкліті, чуб попіднімав шапки, та й всі інші чули крізь відчинені двері крики, від яких холонула в жилах кров. У третій підкліті побачили самого царя. Стояв посеред хати з батогом у руці, рукава його мундира були закасані, перука збилася на потилицю. Цар оглянувся, й на мить гетьман побачив його вид – майнуло щось округле, котячо-хиже, ощирене. На мотузку висів з вивернутими руками якийсь неборака – хто саме, козаки не побачили, висів спиною до них, до його ніг була прив'язана колодка. В кутку з лівого боку стояли Ушаков та Шафіров, ліворуч за маленьким столиком сидів дяк і водив закрученим на кінці пером по паперу. Над ним схилився Петро Толстой.
З вигляду Петрових поплічників гетьман та старшини зрозуміли, що їхня з'ява сюди вкрай небажана, азиж самі не сподівалися заздріти таке, думали, що цар сидить в окремій хаті та розмовляє з тими, хто веде дізнання, переглядає папери, а він особисто катував людей. Вони знову задки дибали вгору й вивалилися з кривавої хати-підкліті, за ними вийшов Ушаков, запитав, чого вони сюди приволоклися, й звелів їхати до канцлера, графа Головкіна. Отетерілі старшини не одразу втрапили до воріт з Преображенського, збочили праворуч, і тоді їм заступив дорогу якийсь офіцер, з ним було двоє солдатів, офіцер почав кричати, навіть вийняв шаблю, й Полуботок ступив до нього, подивився недовгим, але пильним поглядом, мовив:
– Сховай шаблю та покажи дорогу.
Полуботок ніколи не кричав, але в його голосі, в погляді було щось таке, що змушувало інших скорятися. І цього разу капітан затнувся, сховав шаблю, показав рукою на хвіртку.
Про всю ту притичину цар не обмовився жодним словом, увечері в Преображенському палаці гудів банкет, і цар походжав веселий, здоровав кожного величезним пугарем горілки, яку гість мусив випити, декотрі одразу ж падали мертвецьки п'яні, і їх виносили служники.
Не всім заарештованим була однакова кара, декотрі були приречені на жорстоку смерть – на колесі, з попереднім відтинанням членів, декотрі на трохи легшу – на кілкові, іншим – зовсім легка, відтинанням голови на колоді. Карали їх на площі лобній, люду чомусь прийшло небагато, приведений був царевич, він бачив на власні очі, як по шматках рубали його другові Кікіну руки та ноги, як Кікін молив ката о швидкій смерті, але кат отримав суворий наказ виконати присуд од початку до кінця. Я на площу не ходив, молився в світлиці перед іконами.
По
