Аврелія доведе неминучість загибелі імперій – його праця буде ідеологічною основою боротьби. А повстання підніме двоюрідний дядько Едмунда Вацлав Ржевуський, дідич Саврані на Волині.
Пан Бальзамін нічого не чув про Вацлава Ржевуського – славного Ревуху, про якого український люд уже й пісні склав? Е-е, то послухайте, вашмосьць!
Едмунд заспівав, сам собі диригуючи вказівним пальцем:
Ой, поїхав Ревуха по морю гуляти,
Перевісив через плечі сагайдак багатий.
Грай, море, синє море, чорне море,
Галагігі-гей!
Галагігі, галагігі, галагігі-гей!
– А со to jest galagigi?[35] – засвітилися з очей Йов'яльського два ліхтарики.
– У цьому пісенному вигуку виливається козацька буйність, пане шамбелян, – пояснив Едмунд. – Ревуха збирає під свою булаву українських козаків.
– A kozacy – to ludzi-i?[36] – допитувався Йов'яльський.
– То лицарі, пане шамбелян, які колись через нашу окрутність воювали проти нас, а тепер їх треба воскресити…
– І oni pójdą na moskali-i?[37]
– І на австріяків, пане шамбелян! О-о, мій дядько – велика людина, ви чуєте, ваша світлість князю? Він багато років провів у Арабії, вернувся звідти еміром, як оце ви – індійським князем, він так і назвав себе еміром Таджель Фегером, він заснував у Саврані біля Старокостянтинова новий Запорозький кіш! У нього є свої співці й лірники, вірний друг еміра славний стихотворець Тимко Падура уже пішов по Україні будити лірою народ, який проголосить Вацлава своїм гетьманом Ревухою, і поведе він, на білому коні, стотисячну козацьку армію на битву. О-о, пане Бальзамін, тоді ми забудемо, що є на світі Аракан – вільна країна, в якій немає ані тюрем, ані в'язнів, наша ойчизна сама стане такою.
Соломон Бальзамін спав, закутавшись у біле фередже; захоплений рожевими мріями Едмунд не помічав цього, а Йов'яльський допитувався:
– A będą źyć w niej ludzi-i?[38]
– Будуть, будуть, пане шамбелян! – вигукнув Едмунд.
Ржевуський взяв у долоні голову, похитував нею, крізь пальці протікали сльози розчулення.
– А я поїду, поїду з вами в Аракан, – схлипнув, – подивлюся, збагну, вивчу і повернуся…
Козак пана не знав звіку,
Він родився на степах,
Стався птахом з чоловіка,
Бо зріс в кінських стременах! —
заспівав Ржевуський, і Бальзамін прокинувся від бравурної пісні.
Він притулив складені долоні до чола, на якому чорніла родимка індійського магараджі, запитав:
– Уже приїхали-сьмо до вашого замку, що ви такі веселі?
– Ще трохи, ваша світлість, ще трохи, і ви побачите розкішний палац, власність мого двоюрідного брата Леонтія, який живе у серці Польщі – Варшаві. О, що то за палац! Його будував коронний гетьман незалежної колись Речі Посполитої Станіслав Конєцпольський
А що означає – галагігі?
А козаки – то люди?
І вони підуть проти москалів?
А будуть жити в ній люди?
