на те уваги, він підійшов до Яся і з усіх сил намагався зрозуміти, що той говорить до нього на мигах. Ясьо балушив очі і кивав головою у бік шинквасу, нахиленим униз пальцем показував у глибину залу; Курковський повів очима за рухом пальця і побачив нарешті за ніжкою прилавка блискуче кружальце. Притьмом підійшов і, кланяючись та запевняючи шинкарку, що холера в місті вже ущухла, хай спить спокійно, боком-боком згинався, ніби заправляв штанку в чобіт, врешті-таки підняв монету: був це цілий гульден. Тоді щось промимрив шинкарці й, махнувши Ясеві рукою, вибіг з кнайпи, мовби за ним гнався скажений пес.
У великому подиві Курковський вже на вулиці перепитував Яся, чому він сам не підняв гульдена, і так нічого з його пояснень не второпав. Не мав права? Як це – не мав права? Звідки ж тоді це право в Курковського? Ясьо переконував візника, що знайти гроші – не гріх, а брати їх в поганої людини та ще без відробітку, не можна; Ясьо майже тиждень чекав, щоб зайшов хтось гідний до кав'ярні й підняв монету. Слава Богу, що шинкарка її не помітила.
Курковський все те слухав і знизував плечима, врешті сплюнув і запропонував Ясеві піти з цим гульденом до трафіки Арона – купити для початку по сигарі.
В Ароновій халупі застали крім господарів ще якогось старця в лахмітті, впізнали в ньому Агасфера, якого давно вже не бачили на вулицях Львова, і зовсім не здивувалися, що він живий, бо як міг померти Вічний жид? Агасфер стояв перед Ароном і Аронихою, про щось їх запитував, а вони розводили руками й відповідали:
– Про це може знати тільки раввін…
– То ходімо до нього, Ароне, ти єврей, і він буде з тобою розмовляти. Хай скаже…
– Гіт, гіг[52], – посмикав себе за пейси Арон. – А що нам залишилося робити, як не йти до раввіна, що? І ви, пане Курковський, і ти, Ясю, теж можете йти до нього або ж усі разом підемо до вашого митрополита. Нам уже все одно, Бог нині зрівняв мене, іудея, з вами, християнами, мов на Страшному суді, а священики ближче стоять до Бога, може, щось порадять.
– Веди до раввіна, – сказав Агасфер.
– Гіт, гіт, – одягався Арон, і Арониха закутувалася в картату хустку. – Пане Курковський, ви мені не показуйте того гульдена, в мене вже давно закрита графіка – шлюс…[53]
Ясьо з Курковським переглянулися, мовчки запитуючи один одного, чи слід їм, християнам, іти до єврейської божниці, але надія на утішне слово раввіна, а може, й на допомогу зманила їх, і вони подалися, промерзлі й голодні, вслід за Ароном, Аронихою й Агасфером до синагоги Золота Роза на Векслярську, відклавши обід за знайденого гульдена на потім.
У синагозі було порожньо, лахмітники тупцювали якийсь час у проході між лавочками й не квапилися підходити до столика, на якому лежало розгорнуте Святе Письмо – тут було тепло, а там – у конюшні на Замарстинові і в підвалі на Пекарській, і в Ароновій халупі знущався з людей знавіснілий мороз.
Готові були ждати на раввіна хоч до ночі. Але невдовзі вийшов до
Добре, добре
Кінець
