рід і батьківські могили… Ребе, поможи мені знайти людину, яка все віддає іншим, а собі не бере нічого… Тоді я успокоюсь і помру…
– Такого ти хочеш знайти? Вей мір, як можна знайти такого? Навіть птахи небесні… Але постій, між своїми ти не шукав?
– Як він може між своїми знайти таку людину, коли вони не мають що віддати, – вставив Арон. – Ребе, порадь, що робити, коли нема що віддавати?
– Шукайте – і знайдете, просіть – і дасться вам. Благословенний, в кого дорога чесна, хто в законі Господа ходить. Хто сіє із сльозами, той збере з піснями, – заговорив псалмами раввін, а цецале захоплено похитував головою, прицмокував, додаючи йому впевненості:
– Це-це-це!
– Але ж здобули беззаконники меча і натягнули лука свого, щоб повалити мізерного й бідного, – крізь сльози мовив Арон, згадавши Давидів псалом.
Цецале захитав головою, але вмить спам'ятався, що ці слова вимовив не раввін. Ребе схилив голову, думав, що відказати, потім спитав Арона:
– Чим ти займаєшся?
– Я торгував тютюном…
– І мав з того хосен?
– Мав…
– Це не той, Агасфере, якого ти шукаєш, – позирнув раввін на старого. – А ти що робиш? – звернувся до Курковського.
– Я трупів вивожу з міста і дістаю за це овес і гроші, – понуро відказав візник і підкинув у руці гульдена.
У цецале заблищали очі.
– І згорять вони у вогні вічному, – глибокодумно мовив раввін. – Це теж не той, Агасфер, якого ти шукаєш.
– Ребе, – підступив уперед Курковський, опускаючи на раввіна важкий погляд, – а той вічний вогонь насправді є?
– Є. Геєнна огненна – так сказано в Писанії.
– То чому б не використати його для отеплення міста? – запитав, дивлячись упритул на раввіна. – Чей замерзаємо живцем.
Цецале підступив до свого наставника й вибалушив на Курковського великі очі, щоб його налякати.
Раввін заговорив приповістками Соломона, цецале прицмокував, пан Курковський відступив назад, ховався від словесної зливи, мов від дощу під дах.
– Дай науку мудрому, і він стане ще мудрішим; не картай дурного, бо зненавидить тебе, а картай мудрого і будеш йому любий; з усілякої праці є користь, а з дурної балаканини тільки шкода; розумного докір більше діймає, ніж дурного сто ударів; і дурень, як мовчить, здається мудрим… – Раввін нарешті збився, а цецале, завертаючи очі, цмокав:
– Це-це-це!
– Ребе, ти не дав мені поради, – сказав Агасфер.
Раввін зосередився і, обходячи Арониху, зупинив свій погляд на Ясеві.
– Чим ти займаєшся?
– А я нічим, – відказав, посміхаючись, Ясьо. – Я веселий і потішаю людей.
– А що ти маєш за це?
– Втіху…
– Агасфере, – підвів руки раввін, – ти знайшов людину, яка все віддає, а собі не бере нічого!
Агасфер здивовано подивився на Яся, йому
