мене називати Гер.
– А-а-а-а…
Повільно затягується сигаретом і гарчить:
– Гер-р-р… Типу, гер-р-р Шнітцель?
– Саме так. Або гер Штрудель.
– Пудель, бля! Будеш тепер гер Пудель!
Довгий сухарик тим часом витягає гітару і береться награвати щось із Cranberries. Виходить переконливо. Стосовно Пуделя не заперечую. Підбираю свої сірники, кладу назад до кишені.
– Чаю, може, вип’ємо? – питаю в них.
Чувак із гітарою, не перестаючи грати, киває в такт головою. Каламутний гуморист Мукта не відповідає нічого. Похмілля вчить людей людинолюбію, і в Мукти зараз важливий іспит.
Одна з дівчат від згадки про чай починає ворушитися. Перевертається до неба лицем, а до моїх очей грудьми, але картина чомусь не настільки хвилююча, як можна було сподіватись. Слідом за нею на спину перевертається й інша ляля. Отут вже відчуваю міцний притік оптимізму.
У глибокій безсловесності, під майстерну гітару сухарика, ми випили по горняткові чаю. Нічого не кажучи, гер Пудель встав і пішов далі.
По лівому фланзі від самого низу і аж до броду, понад потічком уздовж вимитого водою яру, розтягнувся табір панків. Панки з Києва, панки з Вінниці, панки зі Стрия. Панки з Рівного, з Одеси і найстрашніше – панки з Шостки!
Десь роки два тому на Шипіт приперлися якісь непевні типи – не зовсім гопніки, не цілком репери, не до кінця кислотники. З ними був дебелий собацюра породи мастіно наполітано. Пес бігав, гавкав, лякав дітей, слинився і поводився непристойно щодо ніг окремо взятих товаришів. Кислотники з того перлися. Їх улюбленим жартом було йти в село під «феном» і питати: «Бабуля, а ґдє здєсь мака можна намацать?»
Однієї ночі кислотники-репери до того обковбасилися, що вкрали в П́илипці (селі під Шипотом) косу, наробили в господі переполоху і зникли в невідомому напрямку. Приїхали стрьомні воловецькі міліціонери, почали поночі з ліхтариком шниряти по наметах і доводити миролюбних, але мєнтофобних хіпунчиків ледь не до інфарктів.
Міліція виявила гоп-кислотників на ранок на чужому городі, заставши за незвичним у тутешніх краях заняттям: перший кислотник жав маковиння косою, мов пшеницю, другий натирав мозолі, в’яжучи макові снопи. Пов’язали обидвох.
На денних сходинах патріархи Шипота глибоко засудили чужинців, які зробили тутешнім лояльним відпочиваючим отаку антирекламу. До того ж у спадок від кислотників мешканцям полонини перейшов отой самий мастіно наполітано. Панки з Шостки перейнялися долею тварини найбільше. Не довго думаючи, вони пригріли псюру обухом, оббілували й з’їли.
А коли за тиждень повернулися юнаки невизначеної орієнтації зі слідами відпочинку на лиці й поцікавилися, де ж, до граної мами, ЇХНІЙ РЕКС, усім стало трішки соромно.
Усім, крім панків із Шостки.
По праву руку згори, з боку підйому на гору Стій, розіп’яли свої шатра позитив-парапацифісти – люди, налаштовані загалом на все оптимістичне, конструктивне і життєствердне. Вони не б’ють по ночах пляшок, не кричать матюків, не співають
