«Не їдь, газети пишуть про арешти на Україні, а ти ж був у січових стрільцях». Не послухався…
Того ж дня батько заховав Михайлів щоденник між кроквами і дахівкою на стриху. А я поклявся… Але це вже зовсім моє, особисте.
Із щоденника…
14 жовтня.
Пісня складалася ніби сама собою, ніхто не зміг би сказати, хто її автор. Улюблена фраза бравого сотника Цяпки «бо війна – війною» стала початком веселої безтурботної пісні, з якою наша сотня, поповнена віденськими запасниками, марширувала від тухольської станції до села Головецького на постій. Ми запаморочували себе тією піснею, немов хмільним вином, заглушували недалекі вибухи гарматних стрільн[19] – російське військо наближалося до воріт угорського королівства, які стрілецький легіон у складі бригади генерала Гофмана повинен загатити своїм трупом і не пропустити крізь них ворога.
Бо війна – війною, вісьта-вйо!
В тім є Божа сила, гатьта-вйо!
Як не заб'є тебе гостра куля,
То копитом, замість кулі, вб'є кобила.
Попереду Цяпка, вісьта-вйо!
Під ним Шпак дрімає, гатьта-вйо!
Чи далеко славна наша кадра,
Чи далеко наша кадра, всіх питає.
А позаду Стронський, вісьта-вйо!
В мапу заглядає, гатьта-вйо!
Чи далеко славний город Київ,
Чи далеко город Київ, всіх питає.
Та раптом пісня стихла, обірвалася. У селі, через яке перемаршировувала сотня, при самій дорозі висів на вербі сивий ґазда, а неподалік ридма плакала жінка, примовляючи:
– За що йому життя вкоротили? Таж він ніколи й не бачив живого москаля!
По селу гасали мадярські польові жандарми в таких самих, як наші, синіх мундирах, люди нас сахалися, думаючи, що й ми жандарми, упиралися, не виходили на дорогу; синьомундирники з жовтими нашивками показували на повішеного й викрикували:
– Муска, муска, басама кутя![20]
Зігнані селяни почали розбігатися, почулися постріли. Сотник Цяпка кинувся до жандарма, що стояв на мостику, через який переганяли селян, щось там викрикнув до нього по-угорськи, жандарм вихопив з кобури револьвера. Тоді з нашої колони вибіг вояк, я впізнав хорунжого Степана Барана, він прискочив до жандарма, скрутив йому назад руки, револьвер упав на землю.
– Що ти робиш, басурмане! – закричав хорунжий. – Ми йдемо за тебе воювати, а ти наших людей вішаєш?
– Муска, муска! – забелькотів переляканий жандарм, а інші стояли обіч, побоявшись вступати в конфлікт з озброєною сотнею стрільців.
Сотник Цяпка копнув ногою револьвер, який лежав на землі, штовхнув у спину жандарма і, повернувшись до колони, скомандував:
– Струнко! Направо! Кроком руш!
Далі аж до самого Головецького ми йшли без пісні, пригноблені, скривджені, приречені. За лісом гупали гармати.
ЗО жовтня.
Село
Снарядів.
Москаль, москаль проклятий!
