справу – перший з них проводив дні і ночі з своїми ченцями, другий пиячив у шинках над Перу і розважався з гулящими дівчатами, – з послами князя Ярополка розмовляв проедр Василь.
Коли б у нього була сила, він радо послав би на Русь легіони, про які просив Ярополк, хеландії з грецьким вогнем, – вони не так допомогли б київському князеві, як скористались би з усобиці в Руській землі і наробили великої шкоди. Легіони ромеїв над Дніпром і в Києві – та хіба ж про це могли мріяти імператори колишні!
Але Візантія не могла послати легіонів на Русь – над нею нависла смертельна загроза, життя самої імперії було в небезпеці.
Проедр Василь знав, що робить, виславши перед кончиною імператора Іоанна в Малу Азію Варда Скліра. У Константинополі цей полководець був небезпечний, він мав багатьох спільників серед членів сенату й синкліту, які готувались і, безперечно, оголосили б після смерті Іоанна імператором-регентом Василя й Костянтина Варда Скліра.
Проедр Василь діяв рішуче – прогнавши в Малу Азію Варда Скліра, він слідом за ним став висилати туди ж і його прихильників і друзів, – так у різні феми Малої Азії потрапили Дельфіни, Куркуаси.
Побоюючись мстивого проедра, деякі полководці, патрикії самі тікали з Константинополя – вони забирали з собою родини, всі скарби, оселялись у Вірменії, Грузії, де втікачів з Константинополя приймали гостинно.
Проедр Василь розумів, яка сила збирається в Малій Азії, до нього доходили вісті, що вигнанці й утікачі з Константинополя гуртуються навколо доместика схол Варда Скліра. Проедр робить останній крок – увільняє іменем імператорів Варда Скліра з високої посади доместика, призначає його дукою[71] Антіохії.
Але було вже пізно. Вард Склір мав під своєю рукою легіони, які дав йому сам проедр Василь, він спирався на кращих полководців імперії, що втекли з Константинополя, його оточувала знать Візантії, що мала незчисленні багатства.
Варда Скліра знали добре й у землях Кавказу, до яких давно простягала пазурі Візантія, еміри Багдадського халіфату, що мріяли про владу в Малій Азії й навіть у Європі, також підтримували його.
Через це й трапилось так, що Вард Склір оголосив себе імператором Візантії, його визнали вірмени, еміри Мартирополя, Хорбота й Аміди, що сиділи над ріками Тигром і Євфратом, волостелин Багдада й Вавилона Адудаула – всі вони підтримали Скліра, обіцяли допомогу.
Не тільки Азія турбувала проедра Василя – він знав про вбивство кесаря Бориса, якого сам послав у Болгарію, і ніяк про це не шкодував – одним кесарем більше чи менше, що до цього Візантії? Розмірковуючи далі, проедр доходив висновку: може, й краще, що не стало Бориса, – коли він не зумів зібрати нині сил, то не зібрав би їх і далі.
Проедра турбувала доля брата Бориса Романа. Одні в Константинополі говорили, що він попав у полон до комітопула Самуїла Шишмана і що той нібито назвав його царем Болгарії, інші стверджували, що Самуїл призначив Романа начальником усього свого війська.
Що
Дука – губернатор.
