а сам заходить до ресторану, де пияки п'ють. Сказав подати паленки і закусити.
Дивляться пияки на нього: якийсь файний хлопак – має гроші. Починають бесіду:
– Слухай, звідки ти?
– Здалеку.
– Куди йдеш?
– Шукаю служби.
А один з цих пияків каже:
– Я маю порядну службу. Господар лише на рік наймає. Але я не знаю, чи ти рік там вибудеш, бо ще жоден наймит року там не вибув.
– Е, такі то наймити були. Вони, певне, не хотіли працювати або ґаздів не слухали. Я вибуду.
– Як так, то я тебе поведу.
Приводить його той пияк до багатезного ґазди.
– Вам наймита треба?
– Та треба, але я тепер беру лише на два роки.
– Я міг би служити й чотири роки.
– Най буде на чотири. Але умова така: як вибудеш, то дістанеш півмаєтку, а не вибудеш, то по двадцять п'ять буків за кожен рік, і я тебе проганяю. Ні ти на мене, ні я на тебе не маємо ображатися, щоби не сталося.
– Добре.
Каже ґазда до жінки:
– Він і року в нас не вибуде. Вже такі мудрагелі були.
При свідках склали вони угоду, скріпили й полягали спати.
Ще сонце не сходило, а господар будить наймита, аби збирався косити. Дали хлопцеві легенько поснідати, а господар добре напхався і вийшли в поле.
Ґазда пускає хлопця наперед, а сам за ним покіс кладе. Він має в торбі ковбасу, хліб, а жінці сказав, аби не виносила полуднувати.
Так що ґазда раз косою махне і з'їсть кавалок ковбаси, другий раз махне – хлібом закусить.
Але вже обід. Люди посідали полуднувати, а вони ще косять.
– Доброго дурня багач зловив. Обід, а він ще косить.
Вчув це ґазда і каже:
– Знаєш що? Люди вже сіли полуднувати, полуднуймо і ми.
– Що будемо полуднувати, як нема що?
– Ми будемо вигляд робити, що полуднуємо. Махаймо руками, ніби до ротів ложки підносимо.
– Добре, я можу й двома руками махати.
Помахали руками, та й «обід» закінчився.
– Ходімо, – каже ґазда, – коси клепати.
Пішли вони коси клепати. Багач сів за один кущ і їсть, а Панас за другий. Ґазда косу клепає, а наймит клевцем по бабці побиває, а коса в траві.
Поклепав ґазда косу, і йдуть з наймитом косити. Каже Панас:
– Ґаздо, до полудня ви бачили який з мене косар, а тепер я хочу бачити, який з вас: йдіть тепер наперед, а я буду ззаду.
Ґазда підкріпився, бере косою добрий покіс, а наймит порожньою косою гонить та й все:
– Борше, ґаздо, борше, бо шарпну по нозі.
Перейшли вони кілька покосів, так ґазда втомився, що ледве на ногах стоїть. Оглянувся, наймит гонить порожньою косою.
– Ти що робиш?
– Та, ґаздо, ми робили вигляд, що полуднуємо, а тепер я роблю вигляд, що кошу.
Змовчав багач, бо вони домовлялися, що ні наймит, ні ґазда
