на сніданок ваша жінка дала. Може, від води легший буде.
– Ти вже ліпше до мене не обзивайся, бо зі злості ще в тебе сокиру встромлю.
– Більше не буду нічого говорити, лише не забувайте про нашу умову.
Відвернули воза, наложили дров повну фіру – їдуть. А наймит так підрихтував, аби колесо злетіло. Ґазда того не бачить, що одного колеса вже нема, бо воли сильні, тягнуть.
Зупиняє ґазда фіру на березі й каже:
– Пора пригальмувати.
– Вже, ґаздо, само гальмує.
Подивився ґазда.
– Бовване! Та ми без колеса ідемо?!
Панас мовчить.
– Та, бовване, чому не обзиваєшся?!
Подав голос:
– Ви ж грозили; що зарубаєте, як заговорю, то я мовчу.
– Ну, говори.
– Та колесо ще в лісі злетіло.
Ґазда аж кипить зі злості.
– Біжи додому, принеси колесо, але аби ніхто не бачив, що ти колесо несеш, бо скажуть люди: аж два до лісу поїхали, а колесо загубили.
Прибіг додому.
– Ґаздине, казав ґазда, аби ви дали колесо.
– Десь у стодолі є – візьми.
Він колесо в руки, спиці порубав, обруч поламав-погаратав, скидав усе в мішок – на плечі й приносить на гору.
– Ти що в мішку несеш?
– Колесо. Ви ж казали, аби ніхто не бачив, що я несу. Заднє колесо велике, у мішок ніяк не лізло, то я мусив порубати.
Ґазда почав скрипіти зубами.
– Слухай, йди додому й принеси колесо.
– Як, – питає, – нести?
– Най вже тебе бачить ціле село: і піп, і дяк, і вся громада – лише неси, бо ми до півночі тут просто'імо!
– Добре.
Прибігає додому, колесо хапнув і до хати.
– Колесо несу! – так крикнув, що ґаздиня аж з ліжка зірвалася.
Прибігає до сусіда і теж так крикнув. Так бігає від хати до хати по селу й кричить, що колесо несе… Ґазда чекав-чекав – уже вечір, а наймита нема. Випрягає воли, приходить додому.
– Жінко, ти наймита не виділа?
– Аби тебе Бог скарав з твоїм наймитом! Він тут як ревкнув, що колесо несе, то я аж перелякалася.
Він – до сусіда, а сусід каже:
– То не наймит, а якийсь вар'ят! Був, крикнув, що колесо несе, й побіг далі.
Шукав хлопця до півночі, але не знайшов. Переночував, а вранці шукає далі. Жаліються люди, що серед ночі будив і кричав, що колесо несе.
Зустрів Панаса коло попа:
– Ти куди йдеш?
– Вже піп і громада бачили, що я колесо несу, – ще покажу дякові і йдемо.
– Ти вже чисто звар'ював! Не неси далі.
– Це ви, ґаздо, казали.
Приходить господар додому й говорить жінці:
– Ти знаєш, мусимо розлучитися з тим наймитом. Через нього весь наш маєток піде намарне.
Кличе Панаса й каже:
– Я тобі плачу за рік, лише йди собі геть від мене.
– Е,
