до попа та й каже:
– Знаєте, батюшко, що?
– А що? – каже піп.
– Давайте об'явимо «чудо Господнє»: ніби у вас в церкві ікона обновилась. Будуть люди йти, і вам буде виручка, і до мене будуть у крамницю заходити.
– Оце добре ти придумав, – зрадів піп.
На другий день піп почав розповідати скрізь, що в церкві обновилася ікона і милує людей.
Повалили люди до церкви. А крамар мерщій в город та накупив ладану, свічок, оливи.
Пішла торгівля. Зажили піп з крамарем.
Одного разу заходить в крамницю чолов'яга на милиці.
– Здрастуйте, – привітався він до крамаря, – дайте, будьте ласкаві, ладанцю.
Крамар важить ладан та й питає дядька:
– До ікони приїхали?
– Еге, – відповідає той. – Кажуть, що у вас тут ікона обновилася та й людей милує.
– Обновилася й людей милує, – відповідає крамар.
– Та й що ж, і помагає воно людям?
– Якже, якже, помагає! – каже крамар.
– Чи всім же помагає? – питає дядько.
– От за це не скажу, чи всім, чи ні, – каже крамар. – Знаю, двом добре помогло.
Дивакуватий Панас
Один чоловік мав аж дванадцятеро дітей. Так він бідно із ними жив, що не мали що за зуб кинути. Ходив до багачів заробляти і якось пхав біду наперед. Найстарший син Панас вже мав дванадцять років. Був він великий дивак. Якось підходить до батька і каже:
– Тату, пускай мене межи люди, може, щось зароблю, та й легше нам буде.
Думає собі батько: «Богу дякувати, що хоч один з моїх плечей злізе».
Зібрався син та й пішов. Йшов собі, йшов та й повертає в якесь село. Коло крайньої хати стоїть молодиця й плаче.
– Чого ви, ґаздине, плачете?
Подивилася, що то малий, обідраний, голодний і каже:
– А йди ж ти, бахуре, своєю дорогою. Що ти можеш мені порадити?
– Пораджу, ґаздине.
– То ходи до хати.
Увійшли до хати. Посеред хати, бачить він, – квочка з курчатами.
А ґаздиня каже:
– Дивися: квочка вивела вісімнадцять курчат, але ні одне не знає, де в неї дійки. Поздихають з голоду.
– Що ви мені дасте, як курчатка зараз знайдуть дійки?
– Що хочеш. Мій чоловік продав два воли і вторгував багато грошей. Віддам тобі всі ті гроші, як покажеш. Бо чоловік казав, ніби я така дурна, що не знаю, де в квочки дійки. Хочу йому доказати, що я не дурна.
– Дайте мені жменю кукурудзи.
Дала кукурудзи. Він розжорнував на крупу, насипав під квочку, дав води – курчатка дзьобають, ціпкають.
– Оце, – каже, – такі їх дійки.
Жінка дуже втішилася, дає хлопцеві гроші й дякує не надякується. Той забрав гроші та й пішов. У місті купив собі файне вбрання, пообідав, йде далі та й думає: «Чи то всі багачі такі дурні, чи лише ця жінка?» Іде, оглядається, а на коні летить якийсь вершник. «Чи
