що ж його робить?
– Як нема хазяйства, то давайте хоч лісу будемо плести коло двору.
– Так хмизу нема.
– Ну, так завтра буде хмиз.
– Так нема ж грошей.
– Та й гроші завтра будуть. А хто це, дядьку, поряд з вами живе?
– Не питай, небоже.
– А що ж таке?
– Це, – каже, – брат мій живе. – А сам аж задихнув.
– Такий багатий, та вам при бідності нічого не дає?
– Та він і хвіртку замкнув, не то, щоб що давав.
– Отакі багаті брати? Е, чекай же, дядьку, він колись буде давать.
Побалакали собі та й пішли в хату. (Надворі балакали.) Тепер уже сіли вечеряти не за голий стіл, уже щось було на столі. Полягали спать. Як уже дядько з дядиною поснули добре, парубок нищечком устав, вийшов з хати, причинив за собою двері, пішов прямо до пана. Забравсь до нього у комору, розбив скриню з грішми, набрав повні сакви червінців та й пішов. Прийшовши додому, пішов на город, вирив яму, закопав сакви з грішми, а трошки грошей поклав собі в кишеню. Пішов у хату й ліг.
Вранці встали, поснідали. Парубок посидів, посидів, а далі вийма з кишені аж цілих сто карбованців:
– А нате лиш, дядьку, оце вам за те, що ви мене викупили.
А далі виймає ще сто карбованців:
– А це тобі, дядино, щоб ти не лаялася з своїм чоловіком за те, що він мене викупив.
Як побачила вона ті гроші, як гепнеться йому в ноги:
– Спасибі ж тобі, мій голубчику!
Та раз, та вдруге, аж очіпок їй з голови звалився. А дядько так уже не знає, що й робити, тільки плечима сова та підцмакує.
– Ну, дядьку, тепер поїдемо в город та купимо, чого треба в хазяйстві.
Поїхали в город. Купили шапку, купили пару волів, купили корову з телям, купили віз. Приїхали додому. Стали хазяйнувать потроху.
Багатий брат дивується.
– Що це, – каже, – в мого брата де взялись воли, шкапа й корова?
А жінка каже:
– А злодюга навіщо?
– Та то злодюга він був колись, а тепер він уже не злодій, бо я чув, що він викуплений.
– А де ж вони грошей набрали?
– Та про те вже їм знати. Може, в того злодія ще давні гроші є?
А теща каже:
– Ось пошліть хлопця, нехай він піде до його дітей гратися: то що діти балакатимуть, то він підслухає, прийде та нам і розкаже.
– Оце добре.
Узяли і послали хлопця. Бідний брат думає: «Що це за знак? Ніколи багач не пускав свою дитину гратися до моїх дітей, а тепер пустив». Сіли обідати, посадили й хлопця багачевого за стіл. Погравсь хлопець з дітьми і пішов. Приходить додому, а батько й питає:
– А що, сину, що ти там чув?
– Нічого, тату, не чув. Грались. Мене дядько й обідать посадив. Борщ був із м'ясом і каша з молоком.
– Еге… Он що?! Це вже значить – годі полову їсти, що торік у мене брав, та молов з житом і їв… Тепер уже борщ з м'ясом, ще й каша з молоком! Що ж це воно за знак? Як би його
