хлопче, до пана і проси, аби він дав тобі за службу ту гранітну скалу, що стоїть серед його поля. Підеш цієї ночі туди ночувати. Але не спи, лиш дивися, що буде зі скалою робитися. Що би там не було, не займай. Лише останнє, що залишиться, злови і добре бий. Тоді будеш знати, чому голий ходиш.
Приходить наймит до пана і просить дати за службу скалу, що серед поля. Пан витріщився на нього і розсміявся.
– Я тобі, голяку, задурно даю ту скалу, бо з неї хісна не маю ніякого.
Не ночує наймит в пана, а скоро смерклося – йде спати на свою скалу. Опівночі з усього світа злізлося гаддя, вужі, ящірки, мавпи і почало той камінь гризти. Поки зазоріло, згризли до половини. Перед днем все розлазиться, розбігається, лиш одна мавпа посилено гризе скалу і пищить.
Парубок має добрий ціпок, ловить мавпу і починає добре її молотити. Вона проситься:
– Йой, чоловіче, не бий мене. Скажу тобі все, що хочеш.
Перестав бити і питає:
– Чого я вічно голий ходжу?
– На це я тобі таку раду дам. Йди на край села, там є бідненька хата, а в тій хаті дві дівчини живуть. Старша має двоє щасть: одне своє, а друге – твоє. Оженися на ній. Як будете ґаздувати, то ніколи не кажи, що щось твоє – лише жінчине.
Голий парубок закрив грішне місце лопухами і прийшов на сватання.
– Чого ти, парубче, загостив до мене? – питає його дівчина.
– Женитися.
– Та чи ти не бачиш, яка я бідна? І ти теж, певне, нічого не маєш, як без штанів та без сорочки прийшов. Де ти працював, що нічого не заробив?
– Тепер не питай, чому я голий. Буду і вбраний, лише віддавайся за мене.
Дівчина подумала і погодилася вийти заміж. Просить парубок землі у пана, але той каже:
– Коло скали, яку я тобі дав, є така рінь, що нічого рости не хоче, крім каміння. Як хочеш, то візьми собі.
Він подякував панові і говорить:
– Най то буде не моє, а жінчине.
Купує дівчина йому вбрання на весілля. Він одягнув і каже:
– То не моє, то жінчине.
Встає на другий день, а вбрання ціле – ніхто не знищив. Йде він до скали, а на ріні нема ані камінчика – чиста земля, хоч зараз ори. Посіяв господар пшеницю і промовив:
– То не моя, то жінчина.
Така пшениця вродилася, що він з ріні більше зібрав, як пан з усіх ланів. Через рік-другий став він з жінкою багатшим, як його пан. Дідич якось зустрічає його на полі і питає:
– Скажи мені, чого тобі так гарно хліб родиться? Таж ти колись голий ходив.
Він відповідає:
– Дивіться, пане, яка цього року моя пшениця буде. Зелена, дорідна, густа.
Нараз пшениця пожовтіла, почала сохнути, падати. Але господар говорить:
– Я забувся, що то не моя пшениця, а жінчина.
Пшениця знову стала весела – зазеленіла, зашуміла.
А господар каже до пана:
– Бачите, пане, що то не мій хліб…
І казка ця не моя. Я почув її від одного діда старого.
Гостина
Були
