боязно, як ти тут даси собі раду!
– Та не бійся, жінко! Невже ж таки я дурніший за бабу! Все справлю – побачиш!
Пішла вона, а за нею побіг в ліс і цуцик Рябко. Чоловік ліг і зараз захропів. Прокинувся наступного дня, аж сонечко вже високо. «Е, нічого, до обіду упораюся! Хіба тут великого розуму треба? Перше всього – затопити піч, а там все вже піде, як по маслу».
Затопив і почав товкти просо в ступі на кашу, та згадав про той горщик із сметаною – дістав з полиці, прив'язав собі ззаду на спині до пояса – думає: «За одним заходом і пшоно стовчу, і масло зіб'ю».
Виліз на ступу – товче, той горщик і собі товчеться по спині та підскакує, аж виляски йдуть, а та сметана хлюпається і на спину, і на землю, а він товче!
Коли чує: кури закричали. Він прожогом надвір, аж капосна ворона несе одне курча.
«Е! Стривай же, я ж тобі штуку встругну!»
Загнав курчат в сіни, половив, пов'язав валом одне до одного і випустив знову надвір. Спіймав гуску, зарізав її і почав скубти. Скуб, скуб та й пригадав, що ще закришки немає на борщ, і корова в оборі не годована, і недоєна, бо реве, аж обора гуде! Схопив відро і дійницю, та до корови, аж тут здоровенна шуліка як ухопе одне курча, а за ним всі десятеро так і поїхали вгору, і як язиком їх злизало!
– А сто ж чортів його матері з такою роботою!
Та нічого не вдієш. Забув з досади і про корову, і повернувся до хати. Та знов до ступи. Висипав пшоно в горщик, до діжки – аж в ній і води нема.
– А не сто чортів його матері з такою роботою!
Побіг по воду, налив у горщик та до печі, аж там все вигоріло і погасло.
– Чи не сто чортів!
Сюди, туди за сокирою, але, згадавши, що жінка часом ховає дрова під піл, поліз туди… аж нема!
– Чи не сто чортів з такою…
Аж тут двері – рип! І входить жінка, а за нею рябенький песик, що ходив з нею в ліс.
Поздоровкалась до нього – сіла на лаву та й сидить. А кругом таке, що хоч з хати тікай! Хата не метена, пір'я по всій хаті, чоловік її увесь в сметані і в пір'ї – чиста проява! А той песик був голодний, хвать ту гуску та ходу з хати!
– О дивіться, дивіться, – каже жінка, – ваша цюця та вашу гусю вхопила!
Тут уже він не видержав:
– І не сто ж чортів твоїй матері!.. А ти ж чия?! А ти ж чия?!
Та вже довіку заріклися в гості ходити!
Гуцул, чорнокнижник і цісар
Один гуцул мав трьох синів. Поля у них не було, і кепсько їм жилося. Найстарший син сказав:
– У нас нема, неню, за що рукою зачепитися. Що мені тут робити? Піду я у світ, може, там десь знайду свою долю…
– Іди, сину, – мовив йому батько.
Найстарший поклав хліба у торбину та й пішов, куди очі дивилися. Не минав дорогою ні сіл, ні міст.
І всюди питав, чи нема десь муки на руки. Але ніде не міг знайти роботи. Якось на роздоріжжі здибав чоловіка з довгою бородою.
– Куди, леґіню, йдеш? – питає той.
– Шукаю
