її з-за синього моря.
Каже лис:
– Ходи зі мною, зайче. Я прикинуся неживим, а ти притаїшся коло мене. Як прилетять сороки мене клювати, то ти постарайся одну спіймати.
Зловили сороку на полі, а вона почала скреготати-проситися. Лис каже:
– Нічого злого тобі не зробимо, лише віднесемо до начальника.
– А хто ваш начальник?
– Ведмідь.
Принесли її до ведмедя, він і каже:
– Полети, сороко, за синє море і принеси нам живлющої-цілющої води, аби ми свого побратима оживили.
– Прив'яжіть мені до лапочок пляшечки, і я полечу, – відповідає сорока. – Якщо через двадцять днів не повернуся, то знайте, що я море не перелетіла.
Бігає заєць дивитися, чи ще весілля не почалося у царському палаці: якраз на двадцятий день цар призначив.
Пройшло дев'ятнадцять днів, лис і каже:
– Треба приготувати яку їжу, бо сорока голодною прилетить.
Пішов вовк у село і приніс ціле порося.
А надвечір побачили всі, що сорока летить. Летить та скрегоче, бо дуже їсти хоче.
Відв'язали звірі пляшечки з цілющою-живлющою водою і кажуть:
– Оце порося, сороко, – твій обід. А ми беремося до роботи.
Підняли вони Іванову голову, вилили води на неї, на тулуб і – зрослося. Дали води Іванові ще й випити, а він каже:
– Що мені з того, що я живий, коли зброї не маю.
– Буде твоєю і зброя, і царівна, – відповідає ведмідь. – Пиши листа.
Написав Іван листа, заєць взяв його в зуби, і разом пішли до палацу. Зупинилися коло брами, а заєць із листом переліз через дірочку в паркані і став під вікном. Царівна заплакана у вікні сиділа. Побачила вона зайця і по стрічечці червоній, якою колись шиї всім Івановим побратимам перев'язувала, впізнала.
Відчинила вікно – і заєць скочив до палацу.
Прочитала вона Іванового листа і заплакала з радості.
Але приходить цар і каже до шлюбу збиратися. Тоді царівна мовить:
– Ні, тату, не цей мене від смерті врятував, за якого хочеш віддати, а той, що під брамою з друзями стоїть.
Наказав цар привести Івана до палацу. Міністр як побачив його живого, то каже:
– Я маю знаки, що вбив змія.
І приносить дванадцять голів.
Подивився Іван на ті голови та й каже:
– Всяка звірина на світі має язик.
Тоді виймає з кишені дванадцять язиків і показує цареві.
Подивилися на зміїні пащі – справді язики відтяті.
Питає цар у дочки, як було. А вона все розповіла. Тоді він говорить:
– Віддаю за тебе дочку, яку ти врятував. Сьогодні весілля. А що з цим зробити? – і показав на міністра.
Каже Іван:
– Тут є справедливий суддя – ведмідь, прокурор – вовк, а присяжні – лис і заєць. Як вони присудять, так і буде.
Ведмідь тоді каже:
– Приступи, підсудний, до нас.
