прийшов? Битися чи миритися?
– Битися.
– Тоді ходімо на залізний тік.
Прийшли на залізний тік. Василь бере скрипку й починає грати.
Дванадцятиголовий змій як пішов у танець, то залізний тік став ламатися під ним. Василь грає, змій повисолоплював язики, головами товче до заліза, вогнем дихає, проситься, але музикант і слухати не хоче. Доти грав, поки змій не здох.
Тут люди кинулися до вояка, дякують, хочуть його винагородити, але він ніякої нагороди не хоче. Дізнався сам цар, що вояк убив змія. Посилає по нього гінця.
Василь повідрізував з голів змія язики, завив у хустинку й пішов до царя. Цар зустрічає його і дивується:
– Невже ти в мене служив?
– Служив.
– А де ти таку силу заслужив?
– У гайку.
І він розповів про лісового діда та про його дарунки.
– То ти би міг і наді мною заволодіти? – питає цар.
– Коли бажаєте, то я зараз можу вашу волю вволити, – і береться за торбу.
Цар злякався й каже:
– Ні-ні, тільки докажи мені, що ти дійсно змія вбив.
Він виймає язики. А царська дочка стояла й дивилася, що вояк дуже файний. Прискочила вона до царя й каже:
– Якби не він, то була би й моя черга вмерти прийшла. Хочу за нього віддаватися. Ми будемо з ним щасливі.
Цар дав згоду. Справили весілля. І став жити вояк у царських палатах.
Дурний Іван та його побратими
Були собі два брати мудрі, а третій дурний. Мудрі поженилися, розділили між собою маєток, а дурному дали бичка і залишили самого в старій хаті. Годував Іван бичка, а коли не стало сіна – жене його на базар.
Дорога йшла через ліс, і під старою липою хлопець сів відпочити. Раптом чує – заскрипіла липа.
– Що, бичка хочеш? – питає Іван.
Липа знову заскрипіла.
– Що, липо, даси мені гроші на Пилипа? Най буде на Пилипа – я почекаю.
Прив'язав до дерева бичка, а сам пішов додому.
Дочекався Пилипа – таке свято було колись – і йде до липи.
– Де плата за мого бичка?
А липа скрип-скрип.
– Що, не хочеш платити? То я тобі віддячу.
Побіг додому, взяв сокиру, і – до лісу.
Як ударив по стовбуру, а гроші золотим дощем посипалися. То розбійники у дуплі свій скарб мали.
Поносив Іван гроші мішком додому, насипав купу посеред хати і перебирає. Минає так день, другий. А на третій день найстарший брат заглянув через вікно до хати і побачив Івана за дивною роботою. Вірив очам і не вірив, та й побіг щодуху до середущого брата:
– Ходи, брате, щось тобі покажу.
Прибігли обидва, подивилися, і середущий брат думає вголос:
– Що нам зробити, аби ці гроші забрати?
– Заведемо його у темний ліс і там залишимо, – радить старший.
Як надумали, так і роблять. Зайшли до наймолодшого брата і почали
