побачила, що він відбивається, пішла до батька і каже:
– Візьміть, тату, і посадіть його в тюрму (не сказала «вішайте», а «в тюрму»). Вона думала: «Схожу до тюрми, як він і звідти не захоче мене взяти, скажу тоді вже батькові: «вішайте його, чорт з ним!»
От взяли його, посадили в тюрму. Сидить він. Пішла вона до тюрми і знов питає:
– Ну, що, Бова Королевич, ти нічого не надумав? Чи не краще взяти тобі мене заміж і царювати? Зараз мій батько половину царства тобі передасть.
– Іди, – каже Бова, – до чорта зі своїм царством, зі своїм батьком!
Вона розсердилася, пішла й сказала своєму татові:
– Тату, візьміть його, повісьте к бісу!
От і послав цар військо:
– Ідіть, – каже, – заберіть його, поведіть і покарайте.
От він чує, що вже йдуть війська забирать його, – почав по тюрмі бігать, дума: «Хоч би яку-небудь палицю знайти…» Побіг. Мацнув один, другий куток, третій – знайшов меч. Дивиться – заіржавлений, а наче схожий на його меч. А його меч називався меч-кладенець.
– Неначе мій меч-кладенець!
Подивився ще:
– Мій! Тільки що заіржавів. Як же він сюди потрапив? (А то ж чаклун затяг його).
Схопив він свій меч, сів біля дверей, чекає.
Відімкнули двері, йдуть: дзінь, дзінь.
Один тільки увійшов, а Бова:
Трр-а-ах! – зарубав.
Іде другий.
Трр-а-ах! – зарубав.
Скільки було, всіх перерубав, сам вискочив – і хода! І прямо до моря тікає.
Тут, поки царю розповіли, що сталося, Бова знову усіх перебив і тікає. Поки цар зібрав військо і вислав за ним, він добіг до моря. А біля моря якраз стояв корабель. Він ускочив на той корабель, підняв меч і закричав:
– Скоріш відпливайте, а то всіх перерубаю!
Враз корабель підняв вітрила і подався.
Тут від царя військо почало бігти, а корабель уже пішов. Бови нема…
Пливе Бова, пливе, пливе й пливе. От припливає якраз до того Духопера, де чаклун живе.
Рибалки на човнах пливуть, рибу ловлять. Він питає:
– Що це за місто?
– Це місто князя Духопера, а в нього весілля завтра буде.
– А яке весілля?
– Він Зінзівея Андроновича дочку забрав. Розбив його військо і силою забрав. І от завтра має бути весілля.
– Добре, – каже, – попав. Ну, візьміть мене на човна й вивезіть на берег. А корабель може пливти куди завгодно.
Ті взяли його в човен, вивезли на берег.
А з берега, прямо від берега до міста, ліс був сильний, треба йти через ліс.
Іде Бова Королевич тим лісом у місто побачити, де там його наречена. Іде, іде, коли назустріч дід. Дивиться – той самий чаклун, котрий у нього забрав коня й меча. Він як схопить того діда:
– Ах ти, собачий син, ти, – каже, – в мене коня й меча забрав!
Як узяв, як кинув його вгору!
Той
