порвав із римським правом «і вперше в австрійській історії права сперся на принципи раціоналізму». Упродовж XIX ст. документ увели в дію і на слов’янських територіях – у Боснії, Герцеговині, Словенії, Хорватії, Сербії, Чорногорії, частково – у Північній Італії та Ліхтенштейні. Характерним і в цьому випадку є те, що після 1918 р. положення документа продовжували діяти у Польщі, Чехословаччині, Югославії![39]
Від 1804 р. всі землі, які перебували під рукою Габсбурзького дому, були об’єднані в одній державі – Австрії, яка з 1812/1813 рр. стала офіційно називатися Австрійською імперією. Буковина 1848 р. була представлена в обох палатах імперського парламенту, а 29 вересня 1850 р. отримала земельну конституцію. Край був піднесений до рівня однієї з коронних земель Імперії: цісар уперше прийняв на себе титул «герцога Буковини». 1867 р. Імперію було трансформовано на двоєдину монархію. В Австро-Угорщині остаточно утвердився конституційний устрій – «остаточно» настільки, що «цілий ряд» правових норм перейшов до конституцій Австрії 1918 та 1920 рр., «урізних модифікаціях» діє в Австрії «до сьогодні», але найважливіше – «чимало з них закріплено в Конституції України»!
Буковина мала своїх депутатів як у райхсраті Австрії (яка до 1867 р. називалася Ціслейтанією), так і в сеймі Угорщини (до 1867 р. – Транслейтанія). Спочатку депутатів обирали виборщики (до цього – крайові сейми), від 1872 р. вибори стали безпосередніми; депутати обиралися від курій (спочатку від чотирьох, з 1896 р. – від п’яти). 1907 р. куріальну систему скасували, на її місці постала виборча система, ґрунтована на засадах загального, прямого, рівного таємного виборчого права. З 516 депутатів нижньої палати Буковина мала 14 місць – 4 від німецьких виборчих округів, 5 – від українських, 5 – від румунських[40]. Депутати-українці об’єднувалися в Українському парламентському клубі, який очолював М. Василько.
Тут треба акцентувати увагу на тому, що, власне, Основного закону як єдиного цілісного документа Габсбурзька монархія не знала. Як показав М. Никифорак, поняття «Конституція» в даному випадку означали п’ять конституційних законів: «Про імперське представництво», «Про загальні права громадян», «Про влаштування імперського суду», «Про судову владу», «Про урядово-виконавчу владу». Конституція 1867 р. «широко задекларувала загальні демократичні права громадян імперії: рівність перед законом, недоторканість приватної власності, свободу совісті, слова, друку, зборів, створення політичних та громадських обєднань, право на освіту, на вільний вибір професії, право на захист особистої свободи (ув’язнення особи дозволялося тільки на підставі судового вироку). Конституція визнала рівноправність усіх народів держави, їх непорушне право зберігати і розвивати свою мову».[41]
Сукупність цих та інших фактів й обставин дозволила М. Никифораку сформувати цілком слушні, на наш погляд, висновки: «Австрія забезпечила на Буковині помітний прогрес у всіх сферах крайового життя. Із глухого турецько-молдавського
Там само. – С. 267, 268, 279, 280, 281, 282.
Там само. – С. 108—109, 120, 121, 130.
Там само. – С. 272, 273, 275, 276, 333.
