що я тобі помагаю, і вже кінець буде з нами.
Летить той огир (жеребець) карий на нього просто, б'є його, гризе його, кусає, а той його держить за вудила. Тоді він перекинувся ведмедем, вовком і різним перекинувся гаддям, змієм, а перед світом перекидається зайцем – одна шерстка золота, друга срібна. Петрусь приносить його до пана. А той ще спить. Він будить його.
– На, пане, – каже, – гостинця тобі від вартового.
– А, добре, – каже, – доброго гостинця ти приніс. Чи ти коня ловив, чи звіра? Мені снилося, що коня ти ловив, а не зайця!
– Уже кого ловив, то ловив, а приніс зайця.
– Чи то ж можна, щоб з коня зробився заєць?
– Не то заєць, – каже, – а чортзна-що робилося, але що в руках стало, то й приніс я тобі.
– Добре, – каже, – малий, що приніс, а чому ж ти того не приніс, що перше ловилося?
– А коли таке ловилось, що не міг вдержать. Те, що міг, те здержав.
– Ти не сам те робиш?
– Ні, – каже, – сам.
– А хто помагає, той буде винен. Ну, гляди ж! Тепер іди спати, а увечері приходь.
Пішов Петрусь, виспався добре, тільки увечері приходить. Змій йому і наказує.
– Ну, піймав ти мені зайця, то мені веселість приніс. А тепер, щоб ти за ніч до мого брата за сто миль моста зробив, чавунні бруси, срібна підлога, перильця золоті.
– Добре, – каже, – зроблю.
– А як же то можна зробити?
– А нащо ж пан приказує? На те, щоб робити.
Приходить той до панянки і розказує їй диспозицію, а сам плаче гірко.
– Не плач, – каже, – Петрусю, не журись, якось то воно буде. Постараюся я тебе визволити. Іди, лягай спати, а я все зроблю.
От вночі вилітає вона та й кличе тих дияволів. Питають її, чого вона звала. Вона каже:
– Зробіть за ніч міст на сто миль до мого дядька, та такий, щоб брусся було чавунне, підлога срібна, перильця золоті. Та щоб це все за ніч непремінно було зроблено!
– Добре, панно, постараємося, у такому-то королівстві є такий міст.
Принесли вночі й поставили і водою перепустили його. Посеред мосту мурований стовп і клітка, а в ній сокіл співає. Рано пан проїхав.
– Ти, Петрусю, зробив?
– Я, – каже.
– То ж дорога річ, де ж ти гроші узяв?
– Я, – каже, – у великій казні позичив.
– Навіщо ж ти тії гроші позичив?
– На тії гроші, що я у пана зароблю, пан то мусить оплатити.
– Ну, гляди ж, – каже, – приходь знову увечері. Я тобі загадаю останню загадку. Як зробиш, то я тебе додому відправлю, а винуватця я знайду, хто тобі помагав.
– Добре, – каже, – пане.
Тоді змій переїхав мостом до брата, а все йому з думки не йде:
– Як то можна, щоб той малий та таке зробив?
Приходить Петрусь увечері, каже йому пан:
– Я маю сто кобил, щоб ти мені тії кобили упас. Скоро упасеш, щоб ти мені кожну подоїв.
Пішов він
