більшості своїй і отці-засновники США, які сформували країну згідно з масонськими приписами. Своєю історичною формулою Шевченко протиставив їхній утілений на практиці ідеал державного устрою, тобто «праведний» закон, закон «новий», – закону «старому» та «неправедному». А останнім таким у географічному ареалі, в якому народився, жив і творив Тарас, був «закон» романовський, який допускав тотальне свавілля, що охопило Правобережжя України після 1772 р. Можлива й інша інтерпретація: під «старим» і «праведним» законом Тарас Григорович, як нам видається, розумів щойно тоді скасований Російською імперією «старий закон» ВКЛ/РП, вищою точкою якого був Статут Великого Князівства Литовського.
У цьому сенсі можна сказати, що М. Драгоманов, один із беззаперечних лідерів «Старої Громади», розбудував свою політичну теорію майбутнього устрою України як спільноти самоврядних громад, спираючись на базові масонські постулати, з якими сьогодні кожен охочий може ознайомитися на відповідному сайті.
Отже, можна стверджувати, що вся «громадівська» діяльність була просякнута вільномулярським духом, в основі якого – поступ та ретельне «обтісування» людської душі, відрив її від грубого матеріального світу і підготовка до життя в світі братерської любові, толерації, взаємодопомоги. Якщо ці принципи дозволили сформувати вічно живого національного генія з нікому не потрібного, нікому не відомого і, в принципі, приреченого на пожиттєве рабство кріпосного хлопчика, то чому цей досвід не можна застосувати до всіх людей? Це питання, очевидно, носить характер цілком риторичний. Але відповідь на нього все ж таки можна вивести з практичної роботи як самої «громади», так і її політичної «надбудови» – РУП/УПСФ. Цей досвід засвідчив: така успішна робота цілком можлива – навіть у негативно налаштованій проти неї державі, яка зробила майже все від неї залежне, аби такої роботи не допустити. При цьому слід узяти до уваги, що пріснопам’ятні Валуєвський та Емський укази були лише епізодами окупаційної культуртрегерської політики романовського режиму на окупованих руських, «окраїнних» землях.
З огляду на все це доречно сказати, що інтелектуальний та політичний досвід масона М. Грушевського, якого затягнув до масонерії, певно, В. Антонович, був цілком відмінним від інтелектуального та політичного досвіду його нових однодумців. Адже у досить молодому віці Грушевський емігрував до Австро-Угорщини. Як учений та громадський діяч він сформувався саме у Львові, тобто в системі політико-правових реалій «двоєдиної монархії», а не монархії романовської. А поточна практика першої – на відміну від поточної практики другої – була цілком відмінною. Габсбурги толерували релігійні та культурні особливості русинів – Романови їх нищили. Інакше кажучи, двадцятирічне прожиття Грушевського в державі Габсбургів кожного дня демонструвало йому практичні можливості позитивного впливу державних інститутів на рівень національного, культурного, релігійного розвитку його народу. При цьому «двоєдина» монархія була все ж таки державою
