лідера сепаратистського українського руху – з другого (назвімо це в даному випадку конфліктом «першого рівня»), на наш погляд, став одним з ключових суб’єктивних чинників, який урешті-решт унеможливив діалог поміж загальноросійською демократією та українськими (але не тільки) націонал-соціалістичними партіями, об’єднаними в Українській Центральній Раді. Відсутність продуктивного діалогу згодом переросла у відкриту ворожнечу (назвімо це конфліктом «другого рівня»).
Цей конфлікт врешті-решт перекреслив можливості демократичної трансформації Російської держави.
Цей конфлікт урешті-решт перекреслив можливості створення демократичної української держави.
Цей конфлікт призвів до встановлення на території Російської держави комуністичної тоталітарної диктатури.
Цей конфлікт мав наслідком десятки, якщо не сотні мільйонів жертв перманентних зовнішніх та внутрішніх воєн, голодоморів, репресій.
Цей конфлікт спонукає нас, об’єктивно його жертв у третьому-четвертому поколіннях, уважніше придивитися до його першоджерел.
Більшість вільних мулярів, що обстоювали першу позицію в цьому конфлікті, проголошували на принципах права, демократичних процедурах при ухваленні рішень, безумовному дотриманні зовнішньополітичних зобов’язань Росії. Треба спеціально підкреслити, що декларовані та реальні політичні цілі, яких вони намагалися досягнути, збігалися.
Друга позиція, представлена меншістю мулярів, виходила з можливості та необхідності ігнорувати чинні правові принципи, демократичні процедури, зовнішньополітичні зобов’язання Росії, досягнути прихованих, а не декларованих політичних цілей будь-що-будь. При цьому декларовану політичну мету (створення держави Україна як частини федеративної демократичної Російської держави) та реальні політичні цілі (ліквідація Східного фронту і створення на частині території Росії маріонеткової монархії під австрійським протекторатом) поєднати в межах однієї політичної практики було неможливо. Саме це спричинилося до тотального краху так званих «національно-визвольних змагань» та запровадження на території сучасної України людожерського політичного режиму.
Конфлікт політичних орієнтацій двох груп вільних мулярів (але не тільки їх):
– більшості, яка реалізовувала курс на скликання Всеросійських Установчих зборів та завершення війни у складі переможної Антанти та
– меншості (але не тільки їх), яка підтримала курс на ліквідацію Східного фронту будь-якою ціною і, в найближчій перспективі, на недопущення скликання Всеросійських зборів тощо під впливом соціально-економічних реалій, породжених Першою світовою війною. Конфлікт саме цих різновекторних політичних орієнтацій втягнув у цю інфернальну воронку (назвемо це «конфліктом «третього рівня»») всі тодішні політичні сили та соціальні верстви. При цьому більша частина цих сил, об’єднаних
