аби повернутися до своїх полків на фронт, повинен бути переможцем і лицарем. Він переконаний, – усі вони вправно володітимуть зброєю на полі бою й будуть чесними в усіх справах: як воєнних, так і приватних. Вони будуть непереможними воїнами й завжди пам’ятатимуть про славу Радецького та принца Євгенія Савойського[93]. Своєю кров’ю вони, мовляв, поллють поля слави монархії і переможно докінчать завдання, поставлене перед ними історією. Сміло, відважно, нехтуючи своїм життям, кинуться вони вперед під пошарпаними прапорами своїх полків до нової слави й нових перемог.
Потім у коридорі головний штаб-лікар сказав цій наївній людині:
– Колего, можу вас запевнити, все це даремно. З цих негідників ані Радецький, ані той ваш принц Євгеній Савойський не виховали б солдатів. Звертайтеся до них по-ангельському чи по-чортячому – один дідько. Це – банда.
Глава IX
Швейк у гарнізонній тюрмі
Останнім притулком людей, що не хотіли йти на війну, була гарнізонна тюрма. Я знав одного позаштатного вчителя, який як математик повинен був служити в артилерії, але, не бажаючи стріляти з гармат, він поцупив у одного поручика годинник, щоб тільки потрапити до гарнізонної тюрми. Він учинив так цілком свідомо. Війна йому не імпонувала й не зачаровувала його. Він вважав ідіотизмом стріляти у ворога й вбивати шрапнеллю та гранатами по той бік фронту таких самих нещасних позаштатних учителів математики.
– Не хочу, щоб мене ненавиділи за насильство, – сказав цей учитель сам собі й спокійнісінько вкрав годинника. Насамперед лікарі обстежили його психічний стан, та коли він заявив, що хотів розбагатіти, його відправили до гарнізонної тюрми. Таких людей, що сиділи в гарнізоні за крадіжку або шахрайство, було чималенько. Ідеалісти та неідеалісти. Люди, які вважали військову службу джерелом особистих прибутків, різні військові бухгалтери, тилові й фронтові старшини, що чинили всілякі шахрайства з провіантом і з солдатською платнею, а крім них, дрібні злодюжки, в тисячу разів чесніші за тих харцизників, які їх сюди посадовили. Тут же, в гарнізонній тюрмі, сиділи й солдати за різні провини чисто військового характеру: порушення дисципліни, спробу підняти заколот, дезертирство. Окремо слід назвати політичних в’язнів. З них 80 відсотків було зовсім не винних, а з цих знову ж таки 99 відсотків засуджували.
Апарат військових ревізорів був неперевершений. Такий судовий апарат має кожна держава, що опинилася перед загальним політичним, господарським і моральним занепадом. Ореол колишньої сили та слави оберігався судами, поліцією, жандармерією й бандою продажних стукачів.
У кожній військовій частині Австрія мала шпиків. Вони доносили на своїх товаришів, що спали поруч них, на одних нарах, а під час походу ділилися шматком хліба.
Для гарнізонної тюрми матеріал також постачала державна поліція – пани Кліма, Славічек і К°[94]. Військова цензура спроваджувала
Принц Євгеній Савойський (1663—1736) – Євгеній, принц Савойський і Каріньянський, маркграф Салуцький, австрійський Генералісімус. Син начальника швейцарської гвардії при дворі Людовіка ХІV. В дитинстві відзначався слабким здоров’ям і дістав прізвисько «маленький абат». Після відмови Людовіка надати під командування кавалерійський полк перейшов на службу до Леопольда І Габсбурга в чині полковника. Брав участь в австро-турецькій війні 1683—1699 рр., зокрема у знятті облоги з Відня тощо, Третій Нідерландській війні та війні за Іспанський спадок (1700—1714), під час якої зробив 12 походів на Італію та Нідерланди. Виявив себе як геніальний полководець. Переміг турків у битві при Зенті (див. далі), разом з армією герцога Мальборо – французів при Удернаді (1708) та Мальплаку (1709). Розбив франц. маршалів Вандома, Катіна, Віллеруа, Марсена тощо, часто кількісно поступаючись супротивнику. В 1718—1724 рр. – штатгальтер (правитель) в Австр. Нідерландах (зараз Бельгія). Взяв участь в австро-турецькій війні 1716—1718 рр. (виграв кілька битв та взяв штурмом Бєлград) та війні за Польський спадок (1733—1735). Його авторитет як в армії, так і при дворі був незаперечним. У його війську панувала сувора дисципліна, але солдати його дуже любили. Похований у віденському Соборі Св. Стефана. Його біографією захоплювався Суворов, про нього шанобливо відгукувався Наполеон.
З ініціативи Франца Йосифа І в центрі Відня було споруджено пам’ятник Є. Савойському, якого зображено верхи.
Кліма, Славічек – агенти австрійської, а потім чехословацької поліції.
