була в нього мама.
– Я, люди добрі, самотній на цьому світі, – кричав він з дрожок. – Заступіться за мене!
– Не ганьби мене, – картав його Швейк. – Перестань, а то всі побачать, що ти насмоктався.
– Я нічого не пив, друже, – відповів фельдкурат. – Я геть тверезий.
Нараз він устав і козирнув:
– Ich melde gehorsam, Herr Oberst, ich bin besoffen[130]. Я свиня, – повторив він разів десять підряд із щирим розпачем.
І, звертаючись до Швейка, заскиглив:
– Викиньте мене з машини. Нащо ви мене з собою везете? – Врешті сів і замурмотів:– «Навколо місяця круги…» Ви, пане капітане, вірите в безсмертність душі? А кінь може потрапити на небо?
Далі він почав голосно реготати, але за хвильку посумнішав і, апатично дивлячись на Швейка, промовив:
– Пробачте, добродію, я вас уже десь бачив. Чи не були ви часом у Відні? Я пам’ятаю вас із семінарії.
Хвилину він розважався, декламуючи латинські вірші:
– Aurea prima sata est aetas, quae vindice nullo[131]. Далі ніяк не втну, – признався фельдкурат. – Викиньте мене на вулицю. Чому ж ви не хочете мене викинути? Я нічого собі не заподію. Просто хочу заорати носом, – заявив він рішучим тоном.
– Пане, – благав він далі, – дорогий друже, вріжте мені по потилиці.
– Раз чи декілька? – поспитав Швейк.
– Два.
– Ось тобі…
Фельдкурат уголос рахував одержані запотиличники й радісно посміхався:
– Це дуже добре впливає на шлунок – поліпшує травлення. Дайте мені разочок ще й по пиці. Щиро дякую, – вигукнув він, коли Швейк поквапився виконати його прохання, – я цілком задоволений. Розірвіть мені, будь ласка, жилетку.
Він висловлював найрізноманітніші бажання. Хотів, аби Швейк звихнув йому ногу, трохи придушив, обрізав нігті й вирвав передні зуби. Потім прагнув мучеництва, домагаючись, щоб Швейк відірвав йому голову і в мішку кинув її до Влтави.[132]
– Мені б дуже личили зірочки навколо голови, – захоплено провадив він. – Потрібно було б так із десяток.[133]
Потім заговорив про перегони, швидко перейшов на балет, та на ньому він теж недовго затримався.
– Ви танцюєте чардаш? – спитав він у Швейка. – Вмієте «Танець ведмедя»? Ось так… – Він хотів підстрибнути і впав на Швейка. Той відбоксував його як слід і поклав на сидіння.
– Мені чогось хочеться, – кричав фельдкурат, – але я не знаю чого. Ви не знаєте, чого мені хочеться? – Він безнадійно похнюпився, потім серйозно сказав: – А що мені до того, чого я хочу? І вам, пане, до цього немає діла. Я вас не знаю! Як ви смієте дивитися на мене? Вмієте фехтувати?
На мить він став войовничий і спробував скинути Швейка з сидіння.
Потім,
Насмілюсь доповісти, пане полковнику, я п’яний
Aureа prima sata est aetas, quae vindice nullo – «Першим був посіяний вік золотий, який не знав відплати» (лат.). – Слова римського поета Публія Овідія Назона з книги «Метаморфози». П’яний фельдкурат пригадує завчені, очевидно, ще замолоду рядки з клас. лат. поезії.
…домагаючись, щоб Швейк відірвав йому голову і в мішку кинув її до Влтави – фельдкурат хоче бути схожим на Я. Непомуцького (див. прим. до розд. «Бравий вояк Швейк в управлінні поліції»), якого за легендою стратили саме в такий спосіб.
Мені б дуже личили зірочки навколо голови… Потрібно було б так із десяток. – Фельдкурат має на увазі німб, з якими завжди зображують святого.
