приїхали, його ніяк не можна було витягти з екіпажу.
– Ми ще не приїхали, – репетував він. – Допоможіть! Мене викрадають! Хочу їхати далі! – Його буквально довелося виколупувати з дрожок, як вареного слимака з мушлі. На мить здалося, що його розірвуть, бо він учепився ногами за сидіння. При цьому фельдкурат голосно реготав, гадаючи, що обдурив їх.
– Ви мене розірвете, панове!
Потім його потягли нагору сходами у квартиру й кинули, мов лантух, на канапу. Тут він заявив, що не платитиме за автомобіль, бо не замовляв його. Понад чверть години Швейк і візник мучилися, поки втовкмачили йому, що це були дрожки.
Але фельдкурат протестував, запевняючи, що їздить лише фіакрами.
– Ви мене хочете обдурити, – заявив він, значуще підморгуючи Швейкові й візникові. – Ми ж ішли пішки.
Потім у пориві великодушності кинув гаманець візникові:
– Бери все! Ich kann bezahlen![135]. Я не трушуся над крейцером.
Справедливіше було б сказати, що він не труситься над тридцятьма шістьма крейцерами, бо в гаманці більше й не було. На щастя, візник ретельно обшукав фельдкурата, згадуючи при цьому слово «ляпаси».
– Коли хочеш, можеш ударити, – відповів фельдкурат, – гадаєш, не витримаю? Я витримаю п’ять твоїх ляпасів.
У фельдкуратовій жилетці візник знайшов п’ятірку й пішов, проклинаючи свою долю та фельдкурата, який забрав у нього стільки часу і позбавив до того ж заробітку.
Фельдкурат засинав дуже поволі, в голові в нього снувалися якісь плани. Він одразу ж хотів робити все: і грати на фортепіано, і вчитися танцювати, і підсмажити собі рибки.
Потім пообіцяв одружити Швейка з своєю сестрою, хоч її в нього й не було. А ще потім зажадав, аби його віднесли на ліжко, і нарешті заснув, виявивши бажання, щоб у ньому визнали людину – істоту, рівноцінну свині.
III
Увійшовши вранці до фельдкуратової кімнати, Швейк побачив його на канапі. Отто Кац лежав і напружено міркував, хто б міг його так облити, що він аж приклеївся штанами до шкіряної канапи.
– Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, – сказав Швейк, – це ви вночі…
І кількома словами пояснив йому, як страшенно він помиляється, коли думає, що його облили. У фельдкурата голова аж тріщала, він був у дуже пригніченому настрої.
– Не можу пригадати, – сказав він, – як я потрапив з ліжка сюди на канапу.
– А ви на ліжку й не були, вас одразу ж, як тільки приїхали, поклали на канапу. Далі відтягти вже не змогли.
– А що я викомарював? І взагалі, я викомарював щось? Хіба, не доведи боже, я був п’яний?
– Як чіп, – відповів Швейк, – до нестями, пане фельдкурате. Був у вас маленький перепій. Гадаю, вам стане краще, коли переодягнетесь і вмиєтесь.
– Я почуваюся так, немовби мене хто змолотив, – поскаржився фельдкурат. – До того ж пити хочеться. Я не бився, бува, з кимсь учора?
– До цього
Я спроможний заплатити!
