style="font-size:15px;"> Християнське ім'я від імені дохристиянського або нехристиянського відрізняється не лише формою, а головним чином своєю сакраментальною суттю. Адже воно не виражає прохання-побажання доброї долі найменованій особі або ж не дає характеристику її зовнішності так, як дохристиянські імена, а, по-перше, виступає зовнішнім знаком, що засвідчує належність найменованої особи до християнської общини; по-друге, воно покликано у містичний спосіб пов'язати носія імені з його небесним заступником – тезкою-святим.
Сутність християнського імені виявляє також ближче знайомство з Таїною хрещення. Це канонічне священнодійство має глибокий символічний зміст: потрійне занурювання символізує Пресвяту Трійцю, занурювання і витягання – вкладення Ісуса Христа до гробу і воскресіння Спасителя. Разом з тим це дійство означає, що під час хрещення грішна людина вмирає (топиться), натомість воскресає нова людина, позбавлена гріхів. Під час хрещення хрещений отримує ім'я якогось святого (так зване хресне ім'я), так нового члена Церкви віддають під особливу опіку конкретного святого або ангела. Небесний тезко, зокрема його основні чесноти, заслуги перед Богом чи подвиги в ім'я Христа, мають бути зразком для охрещеної особи і в такий спосіб впливати на її подальшу долю.[7]
Щоб глибше зрозуміти сутність християнського імені, треба пригадати, що перші християнські імена – це не просто імена перших християн, якими їх наділили їхні батьки або одновірці, а це імена, пов'язані з самим Ісусом Христом та його найближчими сподвижниками, творцями Нового Заповіту – Іваном Предтечею, Богоматір'ю Марією, апостолом Петром. Саме ці євангельські особи у євангельських текстах відкривають сакраментальну сутність власних наймень, чим закладають підвалини християнського іменника. У Новому Заповіті сакраментальність імені відкривається через указания на його божественне походження: для Ісуса, для Його матері, Івана Предтечі імена вибрано на небесах, а на землі їх оголосили ангели. Так, ангел Господній з'явився Йосифові-обручникові уві сні й мовив: «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси йому ім'я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх». А сталось усе це, щоб здійснилось Господнє слово, сказане пророком: «Ось діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім'я Еммануїл, що значить «З нами Бог» (Євангеліє від Матея, 1:20—23). На божественній природі імені Ісуса наголошує інший євангеліст – Лука: «Назвали його Ісус – ім'я, що надав був ангел, перше, ніж він зачався у лоні» (Євангеліє від Луки, 2:21). Дмитро Туптало у «Житіях святих», покликаючись на святого Єроніма, стверджує, що й ім'я Богородиці має сакраментальну природу, бо його вибрав ангел, що мовив старенькому Йоакимові: «Анна, жінка твоя, народить тобі доньку, і наречеш ім'ям її Марія, та, як обіцяєте, буде посвячена Богові і сповниться Духа Божого ще від лона матері своєї».[8]
Первісне значення арамейського
