предки усвідомлювали сакраментальну, божественну сутність християнського імені, однак є очевидним, що у порівнянні з дохристиянським воно перестає бути мовним засобом характеристики носія імені або гарантом його щасливої долі, доброго здоров'я тощо. Адже значення чужомовних – єврейських, грецьких, латинських – за походженням християнських імен для української людності було невідомим, тому ці імена не могли використовуватись, як дохристиянські, для характеристики найменованої особи чи як засіб магічних діянь.
Хоча первісний реєстр християнських імен, їх сакраментальна сутність та сам обряд хрещення сформувалися далеко від України, проте завдяки відомій демократичності християнського віровчення українці також змогли долучитися до збагачення християнського іменника. Адже церква допускає, навіть передбачає збагачення християнського репертуару імен коштом місцевих, зокрема україномовних за походженням, імен, проте за умови строгого дотримання як процедури їх християнізації, так і докорінного переосмислення (християнізації) їх виражально-характеристичних можливостей. Так, починаючи з Русі-України князівської доби церква канонізувала цілий ряд українців, що йменувалися християнськими іменами. Першими було канонізовано киян, варягів за походженням, Івана та Федора, яких живцем спалили язичники у 983 році. Згодом до лику святих були приєднані Антоній та Теодосій Печерські, мученики Борис, Гліб, рівноапостольні Володимир Великий, княгиня Ольга, а також Йосафат Кунцевич, імена яких увійшли у церковні календарі не лише православної або греко-католицької, а й католицької церков. Процес поповнення списку святих і блаженних українцями, мучениками та проповідниками Христової церкви не припиняється упродовж усієї християнської історії України. Так, Українська православна церква Київського патріархату за роки незалежності України канонізувала видатних українців – Ярослава Мудрого, Іова Борецького, Костянтина Острозького, Арсенія Мацієвича, Петра Могилу, Петра Калнишевського та ін., які своїм життєвим подвигом уславили церкву та народ. У 2000 p., під час візиту в Україну папа римський Іван-Павло II проголосив блаженними Йосафату (Михайлину Гордашевську), Леоніда (Фьодорова), Миколу (Конрада), Володимира (Прийму), Андрія (Іщака), Северіяна (Бараника), Якима (Сеньківського), Зиновія (Ковалика), Омеляна (Ковча), Тарсикію (Ольгу Мацьків), Віталія (Байрака), Романа (Лиска), Григорія (Хромишина), Теодора (Ромжу), Йосафата (Коциловського), Микиту (Будку), Григорія (Лакоту), Климентія (Шептицького), Миколу (Цегельського), Івана (Зятика), Олімпію (Ольгу Біду), Лаврентію (Левкадію Гарасимів), Петра (Вергуна), Олексія (Зарицького), Миколая (Чарнецького), Симеона (Лукача), Івана (Слезюка), Василя (Величковського)[9]. З історії відомі випадки, коли дохристиянські імена наших предків канонізували інші християнські конфесії, зокрема римо-католики. Так, наприклад, українська княжна Гримислава, дочка Ігоря Ярославича, великого
Див.:
