іменами, їх величезні можливості при національній ідентифікації особи. Тому до традиційних християнських імен українців усе частіше виявляють інтерес мовознавці, лексикографи, історики, письменники – словом, усі, хто усвідомив величезний культурний потенціал імені, здатний увиразнити національну самобутність їх носіїв. Саме так розпочався процес творення національного іменника українців, основою якого стали українські християнські імена.
Формування нового, світсько-національного за суттю українського іменника відбувалося у руслі творення нової української літературної мови. Оскільки використання іменних варіантів у канонічній (церковнослов'янській) формі ніяк не вписувалося у генеральну лінію розвитку нової української літературної мови на народнорозмовній основі, то формування українського національного іменника почалося з виокремлення іменних варіантів, які з-поміж розмаїття християнських варіантів імен могли претендувати на статус офіційних. Офіційні іменні варіанти мали бути за формою українські, тобто цілком відповідати структурним особливостям української мови, мати значний ареал поширення та бути нейтральними щодо емоційно-оцінного забарвлення. В умовах бездержавності, відсутності національно свідомої буржуазії процес творення національного іменника українців став справою українських письменників та лексикографів. Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ'яненко, а особливо Тарас Шевченко та Панько Куліш у власних літературних текстах, окрім іншого, творять реєстр українських літературних імен, окреслюючи емоційно-оцінні конотації кожного з уживаних ними імених варіантів. Герої І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, П. Куліша називаються звичними для народнорозмовного мовлення українців, а головне – витвореними у надрах української культури іменними варіантами Василь, Гриць, Грицько, Марко, Микола, Павло, Петро, Семен, Степан, Ярема, Ганна, Катря, Маруся, Наталка, Оксана, Орися та ін., вживання яких до того у літературних творах, а також в офіційних текстах було дуже обмеженим. Українські письменники другої половини XIX століття також іменують своїх персонажів традиційними українськими народнорозмовними варіантами імен, чим утверджують засади реалізму в їх вживанні.
До витворення світського національного іменника українців долучилося також і багато письменників, учених, культурно-громадських діячів XIX століття, які поділяли принципи панславізму або симпатизували ідеї єдності всіх слов'янських народів. Такі діячі особливу роль відводять відродженню та якнайширшій популяризації давніх, дохристиянських, імен. Дохристиянські імена, слов'янські за походженням, розглядалися ними як засіб маніфестації слов'янського походження їх носіїв, що мало особливе значення для українців, які жили в умовах неслов'янської Австро-Угорської імперії. Так, на Галичині члени Руської трійці та ідейно близькі до них діячі для пропаганди ідеї слов'янської єдності прийняли давні слов'янські
