style="font-size:15px;"> Але Вініцій запитав з удаваним спокоєм:
– Що приніс?
– За першим разом приніс тобі, пане, сподівання, тепер же приношу певність, що дівчину буде знайдено.
– Це значить, що ти не знайшов її досі?
– Так, пане, але знайшов, що означає знак, який тобі накреслила; знаю, що за люди, які її відбили, і знаю, між прихильниками якого божества належить її шукати.
Вініцій хотів було підхопитися зі стільця, на якому сидів, але Петроній поклав йому долоню на плече і, звертаючись до Хілона, сказав:
– Кажи далі!
– Чи цілковито певен ти, пане, що дівчина тобі накреслила рибу на піску?
– Авжеж! – вибухнув Вініцій.
– Отже, вона християнка й відбили її християни.
Настала хвилина мовчання.
– Слухай, Хілоне, – врешті сказав Петроній. – Мій родич призначив тобі за відшукання дівчини значну кількість грошей, але не меншу кількість різок, якщо його захочеш ошукати. В першому випадку ти купиш не одного, а трьох переписувачів, у другому – філософія всіх семи мудреців, із додатком твоєї власної, не стане тобі цілющою маззю.
– Дівчина – християнка, пане! – заволав грек.
– Задумайся, Хілоне. Ти ж чоловік недурний! Знаємо, що Юлія Силана разом із Кальвією Криспініллою звинуватили Помпонію Грецину у прихильності до християнських забобонів, але знаємо також, що домашній суд звільнив її від цього наклепу. Чи ти б хотів його тепер поновити? Чи хотів би нас переконати, що Помпонія, а з нею разом і Лігія можуть належати до ворогів роду людського, до отруювачів фонтанів і колодязів, до шанувальників ослячої голови, до людей, які вбивають дітей і поринають у найгидотнішу розпусту? Подумай, Хілоне, чи та теза, яку ти нам стверджуєш, не відіб'ється як антитеза на твоїм хребті.
Хілон розвів руками на знак того, що це не його вина, потім сказав:
– Пане! Вимов по-грецьки таку фразу: Ісус Христос, Бога Син, Спаситель.
– Добре. Ось вимовив!.. Що з того?
– А тепер візьми перші літери кожного з цих слів і склади їх так, аби утворилось одне слово.
– Риба! – сказав зі здивуванням Петроній.
– Ось чому риба стала символом християн, – відповів із гордістю Хілон.
Настала хвилина мовчання. У міркуванні грека було, одначе, щось таке вражаюче, що обоє друзів не могли відійти від здивування.
– Вініцію, – спитав Петроній, – чи ти не помиляєшся й чи справді Лігія накреслила тобі рибу?
– Присягаюся всіма богами підземними, можна збожеволіти! – заволав у пориві молодик. – Коли б мені накреслила птаха, сказав би, що птаха!
– А значить – християнка, – повторив Хілон.
– Це значить, – сказав Петроній, – що Помпонія та Лігія затруюють колодязі, убивають схоплених на вулиці дітей і поринають у розпусту! Дурниці! Ти, Вініцію, був довше в їхнім домі, я був недовго, але знаю достатньо і Авла, і Помпонію, достатньо навіть знаю Лігію, щоби сказати: наклеп і дурниці!
