Лоно, ти відчуваєш до мене презирство?
Лона. Ще ні.
Бернік. І ти не маєш, не маєш права на презирство до мене! Лона, ти не можеш зрозуміти, який я безмежно самотній серед цього суспільства з його вузькими поглядами, перекрученими поняттями! Рік у рік мені доводилося знижувати свої вимоги до гідної мети життя. Я ніби й багато зробив, а насправді що? Так, лише дещо, дрібниці. Та іншого, кращого тут і не стерплять. Якби я спробував хоч на крок випередити погляди і прагнення, які панують тут у суспільстві, – моїй владі кінець. Чи знаєш ти, що таке, власне, ми, так звані підпори суспільства? Ми – знаряддя його, і більше нічого.
Лона. Чому ти побачив це тільки тепер?
Бернік. Тому що я багато передумав останнім часом… відколи ти приїхала… і особливо сьогодні ввечері… О Лоно, чом не знав я тебе як слід… тоді… в давні часи?
Лона. Ну а якби знав?
Бернік. Ніколи б я тебе не відпустив! А коли б ти була зі мною, я не став би тим, що я є.
Лона. А ти не думаєш про те, чим могла б стати для тебе та, яку ти обрав замість мене?
Бернік. У всякому разі, я знаю, що вона ніколи не була для мене тим, чого я потребував.
Лона. Тому що ти ніколи не ділився з нею своїми інтересами, не налагодив між собою щирих, вільних взаємин, дозволяв їй страждати, звинувачувати себе у тій ганьбі, яку ти сам же й накликав на її рідних.
Бернік. Так, так. Усе це наслідки брехні й обману.
Лона. Чому ж ти не скинеш із себе всю цю брехню і обман?
Бернік. Тепер?… Тепер пізно, Лоно.
Лона. Скажи мені, Карстене, яке задоволення може тобі дати цей показний добробут і обман?
Бернік. Мені? Ніякого. Я приречений до загибелі, як і все це спотворене суспільство. Але слідом за нами йде інше покоління. Я працюю для сина, для нього підготовляю діло життя. Прийде ж час, коли істина скріпить усі суспільні відносини, і на її основі мій син побудує своє життя… щасливіше, ніж життя його батька.
Лона. А фундаментом усе ж залишиться брехня? Подумай, яку спадщину ти залишаєш синові.
Бернік (затамувавши вибух розпачу). Я залишаю йому ще в тисячу разів гіршу спадщину, ніж ти гадаєш. Але настане час, коли прокляття буде знято!.. І все ж… (Поривчасто.) Як могли ви все це кинути на мене? Але діло зроблено, відступати пізно. Вам не пощастить занапастити мене.
Гільмар, стурбований, з розкритою запискою в руці, швидко входить з правого боку.
Гільмар. Та це ж… Бетті, Бетті!
Бернік. Що там таке? Вже йдуть?
Гільмар. Ні, ні, але мені конче треба з ким-небудь поговорити… (Виходить наліво.)
Лона. Карстене, ти кажеш, що ми приїхали, щоб занапастити тебе? Ну, то слухай же, якого він гарту, оцей блудний син, що його ваше чеснотливе суспільство цурається, як чуми. Він більше знати вас не хоче, він поїхав…
Бернік. Але він хотів повернутись.
Лона. Йоган ніколи не повернеться. Він поїхав назавжди, і Діна з ним.
Бернік. Не повернеться? І Діна з ним?
Лона. Так, вона виходить за нього заміж. Вони дають ляпаса усьому
