вибуху залежить все будівництво. І, припустімо, інженер знає, що робітник, який підірве міну, заплатить за це життям… А підірвати її все-таки треба, значить, інженер мусить послати робітника…
Рерлун. Гм…
Бернік. Знаю, що ви хочете сказати! Хай інженер сам візьме запалений гніт і йде підірвати міну, – це буде подвиг! Але ж так не робиться. Значить, він пожертвує робітником.
Рерлун. Ні один з наших інженерів цього не зробить.
Бернік. Але у великих країнах жоден інженер не замислився б над цим.
Рерлун. У великих країнах – мабуть. Суспільство в цих країнах до того зіпсуте й безсовісне…
Бернік. Ну, воно робить і чимало добра.
Рерлун. Від кого я це чую? Ви завжди…
Бернік. У великих країнах людина має більший простір, більші можливості попрацювати для суспільного добра. Там не бояться жертв заради величної справи. А тут тебе по руках і по ногах обплутують всілякі забобони, різні дріб'язкові міркування…
Рерлун. Хіба людське життя… дріб'язкове міркування?
Бернік. Авжеж, коли це одиничне людське життя заважає добробуту тисяч.
Рерлун. Але ж ви берете зовсім неможливий випадок, пане консул! Я вас сьогодні рішуче не розумію. І ви ще посилаєтесь на великі країни. О, там! Яка там ціна людського життя! Там ризикують живими людьми, як капіталами. У нас, сподіваюсь, прийнятий інший, більш моральний погляд на речі. Візьміть ви шановних наших судновласників. Назвіть мені хоч одного, який з мерзенної користі пожертвував би бодай одним людським життям. І пригадайте потім цих шахраїв з великих країн, які, не вагаючись, з користі пускають в море справжні плавучі гроби.
Бернік. Я не кажу про непридатні судна!
Рерлун. А я кажу про них, пане консул.
Бернік. Але навіщо ж? Це до справи не стосується… Ох, оці боягузливі дріб'язкові міркування! Що, якби одному з наших генералів довелось послати свій загін в огонь і покласти його весь на місці, – він би потім жодної ночі не заснув спокійно! Не так в інших місцях. Послухали б ви, що він розповідає…
Рерлун. Він? Хто? Американець?
Бернік. Еге ж. Послухали б ви, як у них в Америці…
Рерлун. Він тут? Чом ви мені не сказали? Я зараз…
Бернік. Дарма. Нічого ви з ним не зробите.
Рерлун. Побачимо! Та ось і він.
Йоган входить з лівого боку.
Йоган (звертаючись крізь відчинені двері в сусідню кімнату). Ну гаразд, Діно. Хай так. Та вам від мене все ж не утекти. Я знову повернусь, і тоді ми дійдемо згоди.
Рерлун. Дозвольте спитати, на що ви натякаєте цими словами? Чого ви хочете?
Йоган. Хочу, щоб дівчина, перед якою ви мене вчора обмовили, вийшла заміж за мене.
Рерлун. Заміж? За вас? І ви смієте?…
Йоган. Я хочу одружитися з нею.
Рерлун. Ну, так знайте ж! (Підходить до напіврозчинених дверей.) Фру Бернік, прошу вас, будьте свідком… І ви теж, фрекен Марта. Нехай і Діна прийде. (Побачивши Лону.) А,
