огляд, особливо на верф'ях з такою репутацією, як у нашої.
Бернік. Однаково. Виходить, мине відповідаємо.
Крап. Невже ви, пане консул, не помітили по обличчю Еуне, що…
Бернік. Кажу вам, Еуне мене цілком заспокоїв.
Крап. А я вам кажу, я глибоко переконаний в тому, що…
Бернік. Що все це означає, пане Крап? Я ж бачу, це в вас говорить стара неприязнь до Еуне. Та коли ви хочете звести з ним рахунки, то пошукайте іншого приводу. Ви знаєте, яке важливе значення має для мене, чи, вірніше, для компанії, щоб «Індіанка» могла відплисти завтра.
Крап. Добре, добре, слухаю. Та чи почуємо ми ще коли-небудь про це судно…
Вігелан входить з правого боку.
Вігелан. Моє вшанування, пане консул. Маєте вільну хвилину?
Бернік. До ваших послуг, пане Вігелан.
Вігелан. Я хотів тільки дізнатись: ви не змінили наміру відправити завтра «Пальму»?
Бернік. Ні, це остаточно.
Вігелан. Але зараз у мене був капітан і сказав, що вивішено штормові сигнали.
Крап. Барометр сильно падає зранку.
Бернік. Справді? Передбачається шторм?
Вігелан. У всякому разі, свіжий вітер, хоч і не супротивний, – навпаки.
Бернік. Гм… Що ж ви на це скажете?
Вігелан. Скажу те, що казав і капітанові: «Пальма» в руці Божій. І крім того, перед нею поки що тільки перехід через Північне море. А фрахти зараз в Англії досить високі, отже…
Бернік. Справді, коли відкласти, то це, у всякому разі, принесе нам збитки.
Вігелан. Та й судно таке солідне, до того ж застраховане на повну суму. Куди ризикованіїпа справа з «Індіанкою»…
Бернік. В якому розумінні?
Вігелан. Вона теж вирушає завтра?
Бернік. Авжеж. Судновласники дуже напосідали і, крім того…
Вігелан. Ну, коли ризикує вийти в море така стара посудина, та ще з таким екіпажем, то нам було б зовсім сором.
Бернік. Так, так. Усі судові папери, мабуть, з вами?
Вігелан. Тут, тут.
Бернік. Гаразд. У такому разі пройдіть до кабінету разом з паном Крапом.
Крап. Прошу вас. Зараз все буде готове.
Вігелан. Дякую… У всьому ж іншому покладемось на волю провидіння, пане консул.
Вігелан і Крап виходять до кабінету ліворуч. З саду входить Рерлун.
Рерлун. А! Як це я застаю вас удома в таку годину, пане консул?
Бернік (задумливо). Як бачите.
Р ер лун. Я зайшов, власне, до вашої дружини. Гадаю, що вона тепер особливо потребує слова розради.
Бернік. Дуже можливо. Та й мені теж хотілося з вами поговорити.
Pepлун. З радістю, пане консул. Але що це з вами? Ви такий блідий, засмучений…
Бернік. Справді? Так, та й як же інакше. Стільки зараз у мене справ, клопоту й турбот! І моє власне велике підприємство, і ця справа з залізницею… Слухайте, пане ад'юнкт, я хочу поставити вам одне запитання.
Рерлун. Як ваша ласка, пане консул.
Бернік. Мені спало
