але ніколи ще у новітній історії вона не вела себе так, як в Україні. Світ перевернувся для багатьох. І для Шевцова теж.
– Другого травня відбудеться футбольний матч «Чор-номорець» – «Металіст». З Харкова та інших міст їдуть ультрас, увесь правий спектр, майданівці, журналісти, волонтери і всякий інший непотріб. «Марш єдності України» – ось як називатиметься та подія, під час якої ми поч- немо операцію. Люди мають бути готові. Євромайданівці будуть розганяти нас із Куликового поля. Зброю отримаєте завтра вранці. Центр міста – наша стратегічна позиція. Маємо тримати її і не піддаватися на провокації. Посилити нашу присутність на вулицях, – Шевцов дістав карту з внутрішньої кишені куртки, узяв ручку і прокреслив маршрути центральної частини міста. Стара Одеса вкотре за свою історію мала омитися людською кров’ю.
– А менти? – запитав другий співрозмовник Шевцова. Десь під сорок, сірої, непримітної зовнішності, тільки очі грали вогниками.
– Питання правоохоронних органів я беру на себе. Все буде добре. Лояльність – наш девіз, – відповів на те Шевцов. І знав, що слово своє стримає.
– Як нам відходити? Куди? – у розмову включився той перший. Він відповідав за бойовиків.
– Будинок профсоюзів – потрібно туди загнати народ. Міліція відтіснить майданівців, і ми покинемо будівлю. Але все має виглядати спонтанно, як пропозиції від когось, голос із натовпу. Ви мене зрозуміли?
– Зрозуміли. Можна одне питаннячко, шеф?
– Можна, але я тобі не шеф. Ми однодумці з тобою, Валерій. Запам’ятай це собі назавжди, будь ласка.
– Довго нам терпіти ще того лектора? Він вже усім набрид. Його побити хотіли, я не дав.
Олег посміхається і встає з крісла. Його погляд примушував тих двох доволі мужніх чоловіків тупити їхні брехливі очі у підлогу. Незважаючи на свій молодий вік, Олег знав, як управляти ситуацією, в яку його заганяють обставини. А наразі від цих двох лідерів Антимайдану залежало доволі багато.
Лектора нав’язали з Москви. Він чийсь родич, якогось чиновника, сам політтехнолог чи то політолог, кандидат якихось там наук, п’яниця і маразматик. На першому етапі він навіть здавався розумним. Але потім все стало зрозуміло. Вигнати, тим більше образити його, Шевцов не мав права. Погодін просив за нього особисто. Тому лектор залишався і йому надавалася охорона та автомобіль.
– Можете записати це на мій особистий рахунок. Батьківщина і я будемо дуже вам за це вдячні. А подяку свою звикли відплачувати доброю справою. Так що лектор залишається, друзі мої. І ми йдемо з вами у бій. Тепер слухайте деталі. Уважно тільки слухайте!
І Шевцов почав розповідати їм деталі, але кому вони були потрібні, коли усе пішло не зовсім так, як планувалося.
Вже пізніше, коли Шевцов стояв навпроти Будинку профсоюзів, а з нього стрибали донизу палаючі люди, на хвильку йому стало прикро через те, що все не вдалося. Хоча картинку для каналів він зробив ефектну. І російські канали почали
