Щоденники 1910–1912 рр.. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Щоденники 1910–1912 рр. - Франц Кафка страница 11

Щоденники 1910–1912 рр. - Франц Кафка Зарубіжні авторські зібрання

Скачать книгу

час. – Та головне, Оскаре, що я вже не маю до тебе жодної довіри. Коли я на тебе часом і гримну – ти як прийшов, я ж на тебе нагримав, чи не так? – то роблю це не тому, що сподіваюся, ніби ти станеш кращим, ні, я роблю це лише тому, що думаю про твою бідолашну добру матір, яка тепер ще, може, й не страждає через тебе безпосередньо, зате вже страждає, докладаючи зусиль, щоб відвернути такі страждання, бо сподівається тобі цим якось допомогти й помалу опускається в могилу. Та, зрештою, ти й сам про це добре знаєш, і я вже з поваги до самого себе не став би про таке нагадувати, але ж ти сам довів мене до цього своїми обіцянками.

      При цих останніх словах до кімнати ввійшла служниця, щоб подивитися за вогнем у грубі. Щойно вона ступила за двері, Оскар вигукнув:

      – Але ж, батьку! Я цього не чекав. Якби я мав бодай одну невеличку ідею, скажімо, щодо моєї дисертації, яка вже десять років лежить у мене в шухляді й потребує ідей, як солі, то, можливо, хоч і не конче, я, як це сталося сьогодні, примчав би з прогулянки додому й сказав би: «Батьку, мені пощастило – на думку спала така й така ідея». І якби у відповідь ти своїм гідним шаноби голосом знов кинув мені в обличчя ті самі докори, тоді моя ідея просто розвіялася б, і мені довелося б одразу ж якось вибачатись чи й без вибачення повернутися та й піти. Але ж сталося навпаки! Все, що ти кажеш проти мене, зміцнює мої ідеї, вони народжуються й народжуються, набирають сили й сповнюють мій мозок. Я піду, бо лише на самоті можу дати їм лад. – У теплій кімнаті він важко сапав.

      – А може, це ще одна капость, яких повно в твоїй голові, – промовив батько, дивлячись широко розплющеними очима. – Тоді я вірю, що вона не дає тобі спокою. Та якщо до твоєї голови приблукає щось серйозне, до ранку від нього й сліду не залишиться. Я тебе знаю.

      Оскар вивернув голову так, наче його схопили за горло.

      – А тепер облиш мене. Нема чого марно лізти мені в душу. Сама вірогідність того, що ти можеш правильно передбачити мій кінець, воістину не повинна зваблювати тебе чинити мені перешкоди в моїх добрих намірах. Може, моє минуле й дає тобі на це право, але ти не повинен ним користатися.

      – Тепер ти й сам добре бачиш, яка велика, либонь, твоя невпевненість, коли вона змушує тебе висловлюватись отак проти мене.

      – Ніщо мене не змушує, – відказав Оскар, і потилиця в нього смикнулася. Він теж підступив до столу так близько, що вже годі було сказати, хто за ним господар. – Те, що я кажу, я кажу з глибокої поваги, навіть з любові до тебе, як ти згодом ще й сам побачиш, бо коли я щось вирішую, то насамперед думаю про тебе й про маму.

      – Тоді я мушу скласти тобі подяку вже зараз, – промовив батько, – бо малоймовірно, що твоя мати і я, як настане слушна хвилина, ще будемо в змозі це зробити.

      – Прошу тебе, батьку, не буди майбутнього, воно ще має право поспати. Бо якщо його збудити завчасу, то сучасність дістанеш заспану. Але невже тобі має казати про це твій син! Та й я ще не мав наміру переконувати тебе в цьому, я тільки хотів повідомити тобі новину. І принаймні це, як ти й сам повинен визнати,

Скачать книгу