Щоденники 1910–1912 рр.. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Щоденники 1910–1912 рр. - Франц Кафка страница 9

Щоденники 1910–1912 рр. - Франц Кафка Зарубіжні авторські зібрання

Скачать книгу

тоді як другий залишився у в’язниці в Європі. Я почав з того, що тільки час від часу записував по кілька рядків, бо це мене відразу стомлювало. Одного разу в неділю пополудні, коли ми були в гостях у діда з бабою і наїлися там, як завжди, дуже м’якого хліба з маслом, я також почав щось писати про ту свою в’язницю. Можливо, звичайно, що я взявся за це переважно через шанолюбство й, пересовуючи на скатертині аркуш паперу, постукуючи олівцем і роззираючись на всі боки в колі під лампою, хотів викликати в кого-небудь бажання попросити в мене те, що я написав, прочитати й висловити захват від мене. У кількох рядках я змалював насамперед в’язничний коридор, особливо його тишу й холод; сказав також співчутливе слово про брата, який там залишився, бо то був гарний брат. Можливо, на мить мені здалося, що мій опис нічого не вартий, бо до того дня я ніколи не звертав особливої уваги на такі почуття, коли сидів за круглим столом у знайомій кімнаті серед родичів, до яких звик (я був такий боязкий, що коли опинявся десь у звичному місці, то вже відчував себе майже щасливим), не забуваючи, що я молодий і оцей нинішній спокій покликаний спонукати мене на щось велике. Один дядько, що любив покепкувати з людей, нарешті взяв у мене аркуша, якого я не дуже міцно й тримав, кинув на нього короткий погляд і повернув назад, навіть не посміхнувшись, тільки промовив до решти гостей за столом, які стежили за ним очима: «Звичайнісінька писанина». А мені не сказав жодного слова. Я, правда, залишився сидіти, так само схилившись над своїм, виходить, непотрібним папірцем, але з товариства мене прогнали справді-таки одним штурханом, дядьків присуд відгукнувся в моїй душі вже майже справжнім значенням, в самому чутті сім’ї мені відкрився холодний простір нашого світу, і я мав зігріти його вогнем, що його тільки збирався шукати.

      19 лютого. Коли я сьогодні надався встати з ліжка, то просто гепнув, як вальок. Причина цьому дуже проста: я дуже перепрацював. Не в конторі, а на іншій моїй роботі. Невинна участь контори полягає лише в тому, що я, якби не мусив ходити туди, спокійно жив би задля своєї роботи й не марнував би там щодня оцих шість годин, які особливо нестерпні мені в п’ятницю та суботу, бо голова моя сповнена моїми задумами, – такі нестерпні, що Ви собі й уявити не можете. Зрештою, це, я розумію, – лише балаканина, винен я сам, а в конторі переді мною висовують лише щонайпростіші й найсправедливіші вимоги. Але для мене це – жахливе подвійне життя, вихід з якого, мабуть, тільки один – божевілля. Я пишу це при ясному вранішньому світлі й запевне не писав би, якби то не була така щира правда і якби не любив Вас, як син.

      А втім, завтра в мене, безперечно, знов усе буде гаразд, я прийду в контору, і перше, що я там почую, будуть слова про те, що Ви хочете позбавити від мене свій відділ.

      19 лютого. Особливість мого натхнення, з яким я, найщасливіший і найнещасніший, тепер, о другій ночі, лягаю спати (може, воно, якщо тільки мене не доконає думка про це, залишиться, адже воно вище, ніж будь-коли досі), полягає в тому, що я вмію все, а не тільки виконувати якусь одну

Скачать книгу